Яка Рада — такий і уповноважений
«Правозахисник» із кримінальним шлейфом: хто прикриває Лубінця.
Про рівень деградації українського, з дозволу сказати, парламентаризму, а точніше — про відсутність оного, свідчить та обставина, що Верховна Рада не реагує на те, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює керівник злочинного угруповання. За майже чотири роки перебування Дмитра Лубінця на посаді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини жоден народний депутат не виступив з парламентської трибуни з приводу бурхливої кримінальної діяльності пана Лубінця й навіть не порушив питання про те, що керівник Секретаріату Уповноваженого Іван Вервейко з 2020 року перебуває в процесуальному статусі обвинуваченого. Але це не заважає Вервейку разом із Лубінцем відкрито розкрадати гуманітарну допомогу, відкривати фіктивні фірми й привласнювати кошти, призначені для допомоги дітям.
1 липня 2022 року Верховна Рада України 250 голосами призначила народного депутата Дмитра Лубінця головним охоронцем прав людини як особу, що (цитую статтю 5 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини») «має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності». Напевно, про неймовірні моральні чесноти пана Лубінця — члена депутатської групи «За майбутнє», обраного у 2019 році по округу №60 (м. Волноваха Донецької області), — депутатам українського, так би мовити, парламенту розповів власник цієї групи (та однойменної партії) Ігор Палиця.
Що ж стосується обставин набуття Лубінцем досвіду правозахисної діяльності, то про них стало відомо трохи пізніше — 19 березня 2024 року, коли Лубінець призначив керівником Секретаріату Уповноваженого земляка й свою довірену особу Івана Дмитровича Вервейка, який раніше очолював Волноваське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й був притягнутий до кримінальної відповідальності за те, що оформлював на роботу фіктивних співробітників, зарплату яких клав собі в кишеню. Після того як Вервейку було повідомлено про підозру, він звільнився з дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й у 2019 році влаштувався на роботу у Верховній Раді України — помічником-консультантом народного депутата України Лубінця.
18 березня 2020 року Донецька обласна прокуратура скерувала до Волноваського районного суду Донецької області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018050510000417 від 21.02.2018 стосовно Вервейка. Але після кількох судових засідань матеріали справи були викрадені з Волноваського районного суду Донецької області.
У подальшому з метою приховати факт крадіжки матеріалів справи у Волноваському районному суді були виготовлені фальшиві документи про те, що вказане кримінальне провадження нібито передано до Красногвардійського (нині — Чечелівського) районного суду м. Дніпра. У зв’язку з цим я звернувся з інформаційним запитом до Чечелівського районного суду м. Дніпра й отримав відповідь, що ані справа щодо обвинувачення Вервейка, ані будь-яка інша справа з Волноваського районного суду ніколи не надходила й, відповідно, не розглядалася.
Люди брешуть, що викрадення з Волноваського районного суду матеріалів справи щодо обвинувачення помічника народного депутата України Лубінця Д. В. Івана Дмитровича Вервейка навесні 2022 року організували тодішній народний депутат України, обраний по округу №60 (м. Волноваха Донецької області), Лубінець Дмитро Валерійович, його брат — голова Волноваської військово-цивільної адміністрації Лубінець Іван Валерійович та його батько — голова Волноваської районної ради Лубінець Валерій Дмитрович. Тож хіба це не є прикладом правозахисної діяльності, яка стала підставою для призначення Дмитра Валерійовича Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини?
Докладніше про ці та інші злочини, вчинені українським, прости Господи, омбудсманом, розповідається в моїй статті «Яка Рада — такий і уповноважений».
