Юний свідок Голодомору: тернистий шлях письменника Івана Білика
95 років тому у Градизьку народився видатний літератор, що волів відродити войовничий дух приспаної нації. Він на собі відчув гніт окупації.
Гордий син Полтавського краю письменник Іван Білик уславився романанми «Меч Арея», «Похорон богів», «Золотий Ра», «Яр» та трилогії «Скіфи». Написати ці твори його покликав трагічний досвід, пережитий змалечку.
У 1932-1933 роках у рідному Градизьку йому вдалося неможливе. Іван Білик пережив усі жахи влаштованого більшовиками Голодомору-геноциду, спрямованого на винищення українців, як самобутнього народу:
«Тоді мені два-три рочки було. Дуже врізалося у пам'ять, як моя бабуся пекла жаб. Сам процес поїдання жаб'ятини не пам'ятаю, які вони на смак — теж, але бабуся із сковорідкою в руці — й досі перед очима.
Ніколи не забуду й притулок, куди здавали дітей-доходяг, які помирали від голоду; і я з такими ж дво-трирічними дітьми пасся на калачиках. Зривали їх своїми губенятами й їли...
Оці мої спогади частково є в «Ярі» — цей роман я написав найпершим (ще 1958 року), а він вийшов останнім. Подав на рецензування, а мене так розгромили...
Добре, хоч живого випустили, але з великою ґулею на лобі, яку мені наставив рецензент Наум Тихий. Він спочатку зробив мені пару реверансів: про майстерність, про стиль, а тоді буквально молотком по мені пройшовся, звинувачуючи в націоналізмі.
Розповів я про це Олександру Бандурі, який очолював видавництво «Дніпро» і той написав мені невеличку схвальну рецензію. Дав мені й каже: «Оце я написав, щоб захистити тебе од Тихого. Хоча насправді роман не піддається друку. Цим я твої гріхи, хлопче, взяв на себе. Ти поклади рукопис у найглибшу шухляду і років двадцять не витягай! Навіть забудь, що він там є!».
Мені сказав Бандура забути про нього, то воно так і сталося. У 1988 році я дістав із шухляди рукопис, підрихтував його, здав у видавництво, а там подали на збирання тиражу.
Тоді така організація була «Укркниготорг» — вони прицінювалися, яким накладдом можна видавати ту чи іншу книжку. Так мій роман 250 тисяч примірників набрав — неймовірна кількість на той час!
Люди пам'ятали моє прізвище ще по «Мечу Арея» і хотіли прочитати від його автора щось новеньке. «Яр» поставили у план, але настали важкі часи, обидва примірники рукопису так і пропали в «Радянському письменнику».
Казали, що завгосп просто позбирав усі рукописи, а їх гори були у видавництві, і здав як макулатуру. У мене ж залишилася лише третя друкована на машинці копія роману.
Дуже неякісна, на ній ледве текст розібрати можна. Лише у 2008 році роман було видано, але в продажу «Яру» нема — всі 5 тисяч примірників розійшлися по бібліотеках».
2020 року, вже після смерті письменника, його «Яр» знову вийшов друком у видавництві «Український пріоритет». Завдяки тому, що роман не був опублікований у часи совєцької окупації, він уникнув нещадної цензури.
Насамкінець медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що були оприлюднені імена й прізвища катів українського народу, котрі влаштували Голодомор у 1930-х роках. Червоний геноцид знищив ледь не половину населення тодішньої України.
