З Української Сім'ї родиться Українська Держава
Відродження родини в її функціях і суб'єктності – основна візія українства у XXI столітті. На цьому має ґрунтуватися вітчизняна політика.
Має бути подолано колоніальні норми, стереотипи взаємин і регуляцій. Вони на сьогодні є головними перешкодами соціальному поступові та повернення до сутнісних властивостей українського суспільства, які були придушені іншорідними культурами у період поневолення.
Якщо у часи колоніального поневолення українські традиції руйнувалися геноцидами й етноцидами та придушувалися спочатку московським ординством. Потім – марксизмом-ленінізмом, а зараз – імпортованою ЛҐБТ-ідеологією.
Спільними для всіх них є те, що у них переважають руйнівні для української нації "цінності" – заперечення українських національних традицій. Оскільки основною соціальною "цінністю" для них є індивід, позбавлений власних традицій та родини.
Згідно ж української традиції, основною прокреаційною цінністю народу, продуцентом і оберегом традицій, носієм культури, господарським і громадським суб'єктом, який здійснює патернальну функцію щодо своїх членів є родина. А традиційне українське суспільство, відповідно, є спільнотою родин.
І саме родина має стати соціальним суб'єктом суспільства, відповідальним перед нацією. Тому першочерговим завданням консерватизму у соціальній сфері є відродження родини в усіх її функціях та суб'єктності.
Так, спонукою для кожного індивіда до дії є його потреба та потреби його сім'ї. Відповідно держава має перекласти на нього патернальні обов'язки та відповідальність, одночасно створивши пільговий режим для родинного та сімейного підприємництва.
А економічне і патернальне відродження сім'ї й родини відповідно зумовить відродження соціальної структури суспільства. Утвердження ж відповідальності індивіда, разом зі зростанням його добробуту і становить необхідні умови утвердження правосвідомості та духовної сфери суспільства.
