За 10 років кіберполіція деградувала до найгірших стандартів постсовка

Вітчизняна кіберполіція — це ті самі мусора, що й усі інші.

Бачу, Бігусам подобається тема інформаційних технологій. Десять днів тому вийшло розслідування про те, що Дія ніяк не рятує проблеми Укрзалізниці.

А вчора опубліковано матеріал про незадекларовані багатства керівника кіберполіції Юрія Виходця.

Таким темпом, дивись, і до Федорова доберуться. А там є що порозслідувати, особливо серед його заступників, які кришують нелегальну ігорку, «чорну» крипту, розподілення західних грантів, та й звичайні бюджетні мільярди «на цифровізацію». Чуваки усі стали доларовими мільйонерами вже за місяць після обіймання посад.

Але сьогодні не про них, а про головного «кіберкопа».

Переказувати відео не буду — самі подивіться. Бо там цікаво, хоча й доволі типово для українських корупціонерів. І висновок дуже простий: як би ти не ховав свої колосальні нелегальні статки — все одно все не сховаєш, десь неодмінно спалишся.

А тим більше, якщо ти далеко не все знаєш ані про сучасні технології, ані про методи викриття корупції. А навіть якщо й знаєш — усе одно проколешся через оточення. Такий собі supply chain attack — якщо він знає, що це означає.

Мене часто питають, що я думаю про вітчизняну кіберполіцію.

Зазвичай я відповідаю, що не цікавлюся ними, оскільки вони нижче радара мого інтересу: переважно через свою малозначність для національної кібербезпеки.

Але якщо вже така нагода, то сьогодні таки скажу.

Це суто другорядний обслуговуючий підрозділ, який у вільний від «чєгоізволітє» час активно займається кришуванням нелегального та напівлегального бізнесу. Хоча легальний бізнес також частенько змушений платити — бо така у нас країна, завжди можна накопати компромат навіть на найчеснішого бізнесмена. Так умисно влаштовано законодавство: неможливо нічого не порушувати.

Тобто реально та ефективно кіберполіція виконує лише дві функції:

1. задоволення хотєлок політичного начальства, та

2. власне незаконне збагачення.

Сильно відволікають від цих двох завдань оті всі людішкі зі своїми заявами про кібершахрайство, вкрадені телефони, кібератаки на підприємства, фейкові кредити через Дію, злами соцмереж та месенджерів — от реально дратують, заважають заробляти.

З ними тяжко: грошей це не приносить геть ніяких, але клопоту багато: заяву зареєструй, потім роби вигляд, ніби щось розслідуєш, потім закривай справу «за відсутністю складу злочину», ще й начальству пояснюй про «брак технічних можливостей». Хоча якщо буде дзвінок з височайшого кабінету — можливості знайдуться миттєво, і винні будуть знайдені протягом доби. Або хтось більш-менш підходящий на роль винного.

Ну тобто вітчизняна кіберполіція — це ті самі мусора, що й усі інші. А колись вони були поліцейськими. У 2015 році відбір до лав кіберполіціянтів проводила комісія експертів (правда, одному з тодішніх «експертів» уже другу підозру у корупції оголосили, але менше з тим: оцінювали кандидатів колегіально).

Служити у кіберполіції хотіли багато фахівців нижчої ланки, і дехто навіть вважав це почесним. Типу круто.

Зараз їхня робота полягає у купівлі за бюджетні кошти доступу на OnlyFans, пересмикуванні прутня і подальшому арешті предмету своїх хтивих бажань. Далі у моделі є два шляхи: або проблеми з «розповсюдженням порнографії», або чесно поділитися заробленим з бідними-нещасними працівниками Нацполіції, які потім на ці гроші куплять собі будинки, круті тачки, ролекси та салони краси дружинам.

За 10 років кіберполіція деградувала до найгірших стандартів постсовка: тотальна корупція, фальсифікації кримінальних проваджень — на замовлення політичної влади або за гроші, тиск та рекет на бізнес, окозамилювання, імітація діяльності, тотальний пох на заяви громадян, жалюгідний рівень технічної підготовки персоналу.

І при всьому цьому колосальні, просто космічні статки, які не мають і не можуть мати легального походження. Причому практично у всіх начальників, крім «нижніх чинів», які підбирають крихти за начальством.

Але самі такі кадри й потрібні зе-режиму: корумповані, повністю залежні, готові виконати будь-яку команду.

Як це було у 2013–2014 — абсолютно та сама історія.
І закінчиться десь так само.
Хоча хотілося б щасливого кінця.