За мить до поразки, або як Зе-популізм веде Україну до катастрофи
Можливо, українці зараз — це таке собі суспільство Пітер Пенів, які не хочуть дорослішати. Інакше кажучи, самовпевнена нація-напівфабрикат.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
Це буде непопулярний текст, але я його викладу. Зараз часто думаю, який урок ми маємо вивчити цією війною? Бо ж надто висока ціна за науку... І відповідь наступна:
Колись ми попросили соціологів запитати в українців, яка в людей аналогія зі словом «відповідальність». Моєму подиву не було меж, коли ми зрозуміли, що переважно це негативне слово й асоціюється воно... з в'язницею. Мовляв, скоїв щось — відповідай.
Позитивних емоцій вислів «відповідальна політика» практично не викликав. Довго думала чому? І зрозуміла: політика досі сприймається як шоу, політики — це люди в етері talk show, які розважають, змагаються в емоціях і словесних баталіях.
А відтак, не у звітах за свої дії та цифрах досягнень для країни. І тому вже давніх «акторів політичної сцени» називають набридлими й списують в тираж, постійно прагнучи нових облич і емоцій.
Ні, я не маю нічого проти нових облич, лише до їх відбору: це все ж мали б бути люди з досягненнями, а не нові вправні шоумени, а так не працює. Ви знаєте, що навіть у війну люди знають переважно блогерів і речників, а не реальних героїв з їхніми подвигами?
Це теж соціологія, в якій умовний Арестович значно відоміший за цілком реального Сирського. Напевно нам час вивчити цей урок. Оцінювати політиків за досягненнями, за рівнем відповідальності; тобто замість «набрид», аналізувати:
- Виконав програму чи ні.
- На скільки відсотків виконав?
- Які реальні здобутки для країни приніс.
- Що зробив?
Теж саме і про кандидатів в політиків — справи, а не суто слова. Все те, що суспільно важливо. Так, ми живемо в інформаційному суспільстві; знають тих, кого бачать і чують.
Відтак за умов державної цензури бачать і чують тих, кого визначає влада. Інструментів обмеження в умовах війни вистачає, але навіть за дуже цензурованого інфополя, треба думати: правда чи фейк, навіть якщо він так захопливо розказаний «говорящими головами»; читати першоджерела; аналізувати; вчитися критично мислити та піддавати сумнівам навіть побачене.
Бо в умовах штучного інтелекту ми скоро будемо бачити дуже багато всього різного згенерованого ШІ, що здаватиметься правдою. Але фото котиків це одне, а політична заява політика — зовсім інше; і друге точно більше впливає на наше життя.
Зрештою, важливо навчитися що для нас справді важливо, а не що ми читаємо і слухаємо бо «прикольно». Або так ми хочемо втекти в якусь легку тему від жорсткої реальності.
Тут яскравий приклад історія рівненського військкома, яка стала значно популярнішою за танковий бій під Авдіївкою, хоч відбувалася в один час. Ми маємо зрозуміти, що не емоції мають керувати, а розум і право.
Це написала не я, а численні дослідники цього явища в різних країнах, які аналізували долю Венесуели, Куби та інших країн. І так, протистоїть популізму саме відповідальна політика, коли політики відповідають за свої слова й обіцянки, а інститути виконують свої функції відповідно до закону то конституції.
Але запит на відповідальну і професійну політику формують виборці, тобто суспільство. Це важкий урок, однак інакше ми не станемо дорослими. А в умовах війни це може закінчитися катастрофою.