Захід лишився вірний собі або чому гроші Кремля не пахнуть
США і ФРН як партнери-ґаранти суб'єктності України підготували нам нову роль. Вона нагадуватиме розтерзану ґвалтівниками жертву.
Останні заяви США та Німеччини щодо "Північному потоку-2" уже порівнюють із новим пактом Молотова-Ріббентропа чи Мюнхенською змовою 1938 року. Так ось, друзі, в обох випадках угоди підписувалися аби сторони наростили потужності й стратеґічні позиції задля удару в майбутньому.
Не тому, що хтось там не розгледів аґресивних намірів, бо не могли не помітити фокус промисловості вірогідних супротивників на нарощування наступальних озброєнь. Адже Заходу потрібен був час, тому і з'явився лорд Чемберлен.
Відтак найкраща аналоґія — це поразка у битві під Вількомиром на річці Швянті у 1435 році. Ситуація навколо давно тричі змінилася, а ми все ще апелюємо до вольностей із минулого подібно до великого князя Свидриґайла...
А між тим час спливає, союзники ніби лишаються з нами й досі, але "нас" самих усе менше. Консенсус навколо євроатлантичної інтеґрації, як виявилося нещодавно, розмивається, причому в першу чергу діями нашого ж оліґархату і наближених до нього політиків.
