Захист прав державних службовців: міф чи реальність

У провадженні Шостого апеляційного адміністративного суду знаходиться справа за позовом Браіловської Крістіни до Держгеонадр.

Ця справа матиме вирішальне значення для судової практики в частині забезпечення та реалізації гарантій прав на проходження державної служби.

Суть спору полягає в тому, що стосовно державного службовця було ініційовано два дисциплінарних провадження на підставі наклепів, за результатами розгляду яких не було встановлено жодного порушення з її боку, що повністю доводиться матеріалами справи.

Проте закриття дисциплінарних проваджень було виконано Державною службою геології та надр України з грубим порушенням закону – наказами Держгеонадр дисциплінарні провадження були закрито у зв'язку зі спливом строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, а не у зв'язку з відсутністю складу дисциплінарного правопорушення, як це мало відбуватись відповідно до закону.

Відповідно до частини 3 статті 77 Закону України «Про державну службу», якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб’єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням).

Відповідно до частини 3 статті 65 Закону України «Про державну службу» державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення або постановлення відповідної окремої ухвали суду.

Таким чином, Закон України «Про державну службу» чітко встановлює, що частина 3 статті 65 Закону застосовується підставою для закриття дисциплінарного провадження лише в разі наявності факту дисциплінарного проступку, якщо минулі строки притягнення до дисциплінарної відповідальності за його вчинення.

У випадку, якщо факту дисциплінарного проступку не виявлено, застосовується частина 3 статті 77 Закону – про закриття дисциплінарного провадження у зв'язку з відсутністю в діях державного службовця дисциплінарного проступку.

Така позиція повністю узгоджується з судовою практикою.

Касаційний господарський суд Верховного Суду у постанові від 16.04.2019 у справі № 927/623/18 зазначив, що з правового аналізу пункту 7 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення.

Адже у разі відсутності вини особи провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення – через відсутність події та складу правопорушення (додається).

Така сама правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/18319/16 (додається).

Позивачка звернулась до Держгеонадр із листами з проханням внести зміни до наказів Держгеонадр «Про закриття дисциплінарного провадження» та зазначити підставою закриття дисциплінарного провадження не частину 3 статті 65 Закону України «Про державну службу», а частину 3 статті 77 Закону України «Про державну службу» (копії листів з доказами відправки додаються).

У задоволенні цієї заяви Держгеонадрами Позивачеві було неправомірно відмовлено.

Позивачка звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом, де просила:

- визнати протиправною бездіяльність Держгеонадр в частині невнесення змін до наказів шляхом виключення з преамбули підстави для закриття дисциплінарного провадження «частини третьої статті 65» та включення в якості підстави «частини третьої статті 77 Закону України «Про державну службу»;

- зобов'язання Відповідача внести зміни до наказів шляхом виключення з преамбули підстави для закриття дисциплінарного провадження «частини 3 статті 65» та включення в якості підстави «частини 3 статті 77 Закону України «Про державну службу».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2019 у справі № 826/15538/18 (суддя Клименчук Н.М.) Позивачеві було безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог без посилання на жодну норму законодавства.

Згідно з рішенням суду першої інстанції: «така бездіяльність не порушує прав Позивача у сфері публічно-правових відносин та незрозуміло, яким чином права Позивача будуть поновлені в цьому випадку».

Це є нісенітницею:

- приймаючи рішення, суд має посилатись не на міркування з приводу «негативних наслідків, чи настали вони, чи ні», а на чітку норму закону, яка в цьому випадку очевидна – провадження у справі мало бути закінченим не за строками притягнення до відповідальності, а у зв'язку з відсутністю складу дисциплінарного проступку;

- закриття дисциплінарних проваджень за строками притягнення до дисциплінарної відповідальності, а не за статтею, яка регламентує закриття у зв'язку з відсутністю складу правопорушення, є протиправним, шкодить діловій репутації Позивача як державного службовця. Відповідно, внесення змін до зазначених наказів повною мірою відновить її порушене право та зобов'яже Відповідача до вчинення дій, які передбачені законодавством;

- висновок суду про те, що «оскільки дисциплінарні провадження відносно позивача закриті, тобто негативні наслідки для останньої відсутні, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог» не відповідає закону. Те, що дисциплінарні справи закриті, не є підставою позбавляти Позивача права на судовий захист в частині неупередженого відновлення справедливості та зміни підстав для закриття таких дисциплінарних проваджень відповідно до закону.

Також судом було неправомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог Позивача, де вона просила скасувати наказ, винесений в рамках другого дисциплінарного провадження, згідно з яким її з перевищенням повноважень було відсторонено від посади, та визнати протиправними дії відповідача щодо складання та затвердження висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності позивача.

З приводу першого — частина 2 статті 72 Закону України «Про державну службу», чинна на момент відсторонення Позивача від виконання посадових обов'язків державного службовця, чітко передбачала підстави для такого відсторонення (невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, що могло призвести або призвело до людських жертв, заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду фізичним або юридичним особам, державі, територіальній громаді), яких в цьому випадку не вбачається. Тому позиція суду першої інстанції, згідно з якою питання відсторонення є  «дискреційними повноваженнями Відповідача, оскільки передбачає вибір у конкретній ситуації між альтернативними варіантами (відсторонювати чи ні), кожен з яких є правомірним» є нонсенсом.

З приводу другого – згідно з пунктом 33 Порядку № 640 державний службовець, який обіймає посаду державної служби категорії «Б» і «В», зазначає результати своєї діяльності у висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який обіймає посаду державної служби категорії «Б» або «В», за формою згідно з додатком 7 в частині опису досягнутих результатів в розрізі кожного визначеного завдання та строку його фактичного виконання. В цьому випадку такий висновок державним службовцем не заповнювався. Своєю чергою, неправомірність складення та затвердження Відповідачем висновку без заповнення Позивачем останнього повністю доведена та очевидно вплинуло на загальний результат оцінювання, оскільки у разі заповнення його Позивачем загальний результат оцінювання був би значно вищим. Таким чином, відмова суду в частині визнання неправомірними дій Відповідача щодо затвердження такого висновку є такою, що позбавила Позивача права на судовий захист як державного службовця.

Згідно із Законом України «Про державну службу» державному службовцеві гарантується захист права на державну службу (ст. 11 Закону), повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб (пп. 1 ч. 1 ст. 7 Закону), захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб (пп. 11 ч. 1 ст. 11 Закону), а сама державна служба здійснюється з дотриманням принципів верховенства права та законності (ст. 4 Закону)

Цікаво, як на це подивиться Феміда?