Закарпатський «Маклауд» боронить Донеччину від московської орди
Найгірше, що може статися із будь-яким бійцем «на нулі» — паніка. Тож, якщо хочеш вижити, залишай емоції десь далеко і поводься адекватно.
У цьому щиро зізнається фронтовик 128-ї Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади на псевдо «Маклауд». Бувши цивільним у довоєнний час 48-річний уродженець Тячева розбудовував центр Москви у межах Садового кільця, але все змінилося весною 2014-го.
– Тоді я мав свою команду робітників, з якими ремонтував і зводив елітні ресторани, готелі, інші серйозні об'єкти. Центр Москви знаю напам'ять, скоріше у Мукачеві можу загубитися, ніж там. А в Підмосков'ї будував дачі різним знаменитостям — обом Газмановим (батьку й сину), Шуфутинському, Кларі Лучко... Якби тоді знав, що будемо проти росії воювати, замінував би Садове кільце, щоб тільки натиснути кнопку — і все!
Український учасник бойових дій відверто сміється, зараз він із земляками-закарпатцями боронить відтинок Східного фронту на межі Донецької та Запорізької областей. Ще 2014 року «Маклауд» добровольцем став до лав війська, записавшись у 81-шу Окрему аеромобільну Слобожанську бригаду.
Під час запеклих боїв за Ясинувату він отримав важке поранення — міна вибухнула за 3 метри поруч. Через отримані поранені фронтовик 2016 року демобілізувався, створив невелику будівельну бригаду й заробляв у себе вдома на Тячівщині.
Вранці 24 лютого 2022 року «Маклауд» був серед перших, хто штурмував місцеві ТЦК і СП на Закарпатті, хотів повернутися у попередню частину, яка все ще перебувала на Донеччині. Проте записали туди, де був брак кадрів — у 128-му ОГШБр.
– Особливо не чинив опір, сказали треба, отже, — треба. Я ж досвідчений піхотинець, тому йду туди, де найважче. Знаю як поводитися у складних ситуаціях, намагаюся ніколи не втрачати самовладання. Найгірше, що може статися з бійцем «на нулі» — паніка. Я знаю це ще з 2014 року. Тому, якщо хочеш вижити, залишай емоції десь далеко і поводься адекватно, холоднокровно. На мене недавно російський дрон вилетів на позиціях. Був уже метрів за 10 на підльоті, але я встиг його розстріляти з АК. Дрон підкинуло, він упав за зруйнованою хатою й підпалив поле сухої трави. Хлопці потім казали, що мені треба дробовика для розстрілу дронів виділити.
Друг «Маклауд» додає, що давно міг би списатися за станом здоров'я, але принципова цього не хоче. За його словами, бойове братство поєднане кров'ю міцно тримає уродженця Тячева у Донецькому степу, де точаться тяжкі бої.
– Як кинути хлопців? Не можу цього собі дозволити. Це не відповідає моєму життєвому credo. Та й маю заплатити давній борг — дуже багато працював у Москві, розбудовував її... І тепер маю відпрацювати тут.
Водночас медіаагенція «Останній Бастіон» уже повідомляла, що піхотинець Сил оборони України не сакральна жертва, ми маємо зберегтися як нація. Зберегти життя українського солдата «на нулі» можна шляхом докорінних змін; причому не тільки в армії, а й у державі в цілому тут і зараз.
