ЗОНА КОМФОРТУ – СТРАЖДАННЯ

Чому ми обираємо страждати: психологія звички до болю.

Є люди, які постійно страждають, переживають, займаються самобичуванням, болісно реагують на всі події навколо. При цьому переважна більшість із них підпадає під формулу: суб’єктивно – страждання; об’єктивно – причин для страждання немає.

Чому людина постійно страждає? Відповідь досить проста – вона хоче страждати. Йдеться, звісно, про страждання «на рівному місці». Хто шукає – той завжди знайде, тим більше, якщо в таких людей звичка до страждань сформована ще з дитинства і доведена до автоматизму. Важливо відповісти на питання: чому така людина хоче страждати?

Тут варто повернутися до такого поняття, як зона комфорту. Термін доволі поширений, хоча багатьох бентежить саме слово комфорт. Адже в повсякденному розумінні комфорт – це зручно, приємно. Проте насправді «зона комфорту» означає дещо інше – це ситуація, до якої ти звик, в якій ти знаєш, як діяти. І це зовсім не означає, що в зоні комфорту має бути добре і комфортно. Має бути звично, а для багатьох звично – зовсім не означає приємно, швидше навпаки.

У воєнних фільмах часто показують таку сцену: люди настільки звикають до бойових дій, вибухів, стрілянини, що їх більше тривожить не сам бій, а саме затишшя. Тиша незвична і несе невідомі наслідки. Для них бій звичніший і комфортніший, ніж спокій.

Якщо людина виховувалася в складних умовах, зазнавала тиску з боку батьків чи оточення, почувалася непотрібною, нелюбимою, відчувала несправедливість, постійно переживала негативні моменти – то для неї страждання і тривога стали нормою. Тобто, їй звично, коли вона страждає. Їй «добре», коли їй «погано», і не тому, що їй справді добре, а тому що вона звикла до цього стану. Вона знає, як у цьому бути, як поводитися – це її зона комфорту.

Кожна людина прагне до того, що для неї звично і зрозуміло – до своєї зони комфорту. Якщо зона комфорту – це страждання, то людина обов’язково знайде спосіб постраждати.

При цьому вона всіляко уникає ситуацій, у яких їй може бути по-справжньому добре, приємно, комфортно. Чому?
Тому що «справжнє добре» – це поза зоною комфорту.

Коли людині справді добре, вона не знає, що з цим робити – вона просто до цього не звикла. Це викликає тривогу, яка поступово наростає. Реальний комфорт настільки незвичний і незрозумілий, що людина починає тривожитися, відчувати, що це «щось не те», і боїться, що все закінчиться якоюсь непередбачуваною бідою.

А як уникнути цього невідомого лиха? Дуже проста формула: щоб не трапилося щось невідомо погане, має трапитись щось звично погане – те, до чого ти звик з дитинства, знаєш, як поводитися, що відчувати, і загалом це добре налагоджений внутрішній механізм.

Далі запускаються індивідуальні «налаштування», які допомагають повернутися в звичну зону комфорту:

1. Можна згадати дитячі образи. Чому людина не хоче відпустити минуле? Бо завжди є можливість згадати його і «вкотитися» в звичні страждання. Вона запитує: «Як мені відпустити минуле?», але насправді не хоче цього робити, бо минуле – це важливий фактор, який дозволяє залишатися в зоні комфорту.

2. Можна організувати своє життя так, щоб страждати. Наприклад, у дитинстві змушували займатися тим, що зовсім не хочеться – нудною, нецікавою, монотонною справою. Людина почувалася нещасною, і це стало настільки звичним станом, що, подорослішавши, вона обирає рутинну, нецікаву, низькооплачувану роботу. Вона не приносить ані морального, ані матеріального задоволення, зате підтримує звичний емоційний фон. Людина навіть може час від часу намагатися змінити ситуацію, але нічого не знаходить і повертається в свою зону комфорту, хоча об'єктивно можливостей – безліч.

3. Можна знайти партнера, який буде «генератором страждань», що дозволить надовго залишатися в зоні комфорту. Партнери, які не підходять на роль «садиста», чомусь нецікаві – з ними незрозуміло, як бути.

4. І нарешті, можна просто зайнятися самобичуванням. Чіпляєшся за якусь дрібницю, йдеш у спогади – вуаля – зона комфорту: тривоги, страждання.

Люди знаходять безліч способів, щоб постраждати. Потрібно розуміти цей механізм і навчитися ним керувати. Для цього чудово підходить інструмент, як-от щоденник з ретроспективним аналізом.
А «страждальцям» потрібно усвідомити: усе, до чого вони прагнуть – близькі стосунки, цікава робота, приємне спілкування, внутрішній спокій – усе це знаходиться поза зоною комфорту. І підсвідомість тягне їх назад, у звичне страждання. Тому важливо, розуміючи це, перестати отримувати задоволення від страждання, і почати вчитися приймати й отримувати задоволення від цікавості, радості, близькості.

Об’єктивно – причин для страждань у більшості людей немає.
Суб’єктивно – не треба їх шукати.