Московити нездатні звільнитися від страждань
Площа РФ величезна, хоча кількість її населення не перевищує 100 мільйонів осіб. Кремлівська ж статистика схильна домальовувати цифри.
На цьому наполягає професор Університету Цінхуа, китайський соціолог і психоаналітик Сунь Ліпін, передає медіаагенція «Останній Бастіон». Хоча дві третини земель РФ є пустельним Сибіром, під ґрунтом знаходяться нескінченні ресурси, на які поклали око у Пекіні.
Це змушує глибоко замислитися: чому на цій багатій землі постав такий соціокультурний людський конструкт як росіяни/московити, що вічно скаржиться на страждання й злу долі? Більшість світового, особливо європейського, американського та китайського сприйняття російської культури полягає у вивченні літературних творів, які аж ніяк не є шедеврами.
Російська література завжди важка та депресивна не лише для її розуміння, а й для читання (твори Міхаіла Достоєвского і Льва Толстого, окремий тому доказ). Навіть щасливі сцени здаються оповитими легким шаром смутку, бо відмінною рисою є гіперболізоване зображення страждань, на які московити йдуть цілком добровільно, як Гєрасім, котрий замордував Муму.
«Нині це місце зайняте нацишовінізмом самопроголошеного філософа Алєксандра Дугіна та йому подібних. Вони вдаються до ностальгії за славою втраченої імперії й покладають надії на нігілістичні фантазії про майбутнє, але ігнорують приземлене сьогодення. У світі Москва унікальна своєю наполегливістю у створенні буферних зон. Незалежно від епохи, чи то царська, совєцька чи сучасна росія, це прагнення ніколи не припинялося. Причиною є безпека глибоко у серці цієї країни», — зауважує Сунь Ліпін.
Дивлячись на світ, серед багатьох країн, чому одній РФ так неспокійно? Одна із теорій полягає в тому, що росія займає одну шосту частину суходолу планети, але не має вдосталь природних бар'єрів (окрім Кавказьких гір, Тихого і Льодовикового океанів), тому прагне розширюватися і створювати буферні зони, де відсутнє нормальне життя (Придністров'я, Абхазія, «ДНР/ЛНР»).
«Значення буферної зони полягає в тому, що її можна використовувати як поле бою у воєнний час, щоби запобігти поширенню війни на материк, тобто всередину країни-агресора. Однак це твердження насправді лукаве, бо у суспільстві проблеми безпеки, безумовно, існують; наприклад, проблема безпеки в Україні є реальністю. Але для великої країни, яка має ядерну зброю, загрози безпеці у традиційному сенсі — такі як втрата влади, приниження чи геноцид — більше не є головною проблемою.
У разі вторгнення в Україну одним із виправдань було так зване розширення НАТО на Схід. Однак, як ми всі знаємо, до початку російсько-української війни президент Франції Емманюель Макрон назвав НАТО «мертвим мозком». Чи може організація, яка перебуває на межі смерті мозку, справді становити загрозу експансії на Схід? Перед нами відверта маніпуляція та пропаганда.
Розширення НАТО на Схід, безумовно, є фактом, але якою є рушійна сила цього процесу, чи є це навмисною загрозою для РФ або ж країни Східної Європи справді шукають захисту, виходячи з історичних та практичних міркувань? Дійсно, так звана проблема безпеки, з якою стикається РФ, має одну закорінену в історії причину: це її глибока ворожість до навколишнього світу, яка є результатом ідеологічної конкуренції та продовженням історичних обрáз», — слушно заявляє Сунь Ліпін.
Зациклення на минулому, і це стосується не лише московитів, неминуче призведе до втрат, обурення, ворожості та глибоко укоріненої невпевненості — ілюзії того, що ворожість панує всюди. Проте надмірне прагнення безпеки часто породжує ще більшу незахищеність.
Показово, але як уже сповіщала своїх читачів медіаагенція «Останній Бастіон», так звана висока культура ніколи «не рятувала» від жахливих злочинів. Рано чи пізно Генріх Гейне, Редьярд Кіплінґ, Алєксандр Пушкін та інші посядуть своє місце в історії, а люди із відповідних країн більше не чіпатимуть сусідів.
