Час для розтину незвіданої «руzzкой» душі
По нині Захід шукає у московитах непізнану загадковість. Дарма, що європейці та американці не затямлять: хтонічне зло має спочивати у землі.
Мене давно цікавить феномен впливу російської історії і культури — точніше, штучного, цілковито вигаданого образу тієї історії та культури — на західних лідерів і загалом на західну еліту. От, приміром, совєцько-американський серіал 1986 року (так, за часів Ґорбачьова був такий феномен) «Peter the Great» / «Пьотр Вєлікій», роботи Марвіна Чомскі й Ловренса Шиллера.
Стрічку знято за романом американського імперця і міфологізатора Романових пана Роберта Массі — «Пьотр Вєлікій. Його життя і його світ» (1980), — який отримав Пулітцерівську премію. Массі взагалі від 1967 до 2011 років (а закопали його аж 2019-го, в 90 років — це загалом звичний феномен, що негідники псують повітря довго) облизав у відвертому імперському агітпропі: і Пєтра, і Єкатєріну, і Ніколая, і ще цілий натовп московських катів...
За це письменник-пропагандист отримав масу винагород, купу різних звань. Хтось вірить, що формувати міф «Величної Рассєї» на Заході у ті часи реально було без координування з КГБ? Отож-бо!
Не в курсі, чи Чомскі та Шиллеру сприяли із популяризацією, але загалом серіал отримав захмарні рейтинги. Не в останню чергу через залучення наступних, без перебільшення, прекрасних голлівудських акторів:
- величного Максиміліана Шелла (Пьотр I);
- Ванесси Редґрейв (царівна Соф'я, сестра Пєтра I);
- Омара Шаріфа (кнзь Ромодановскій);
- Ловренса Олів'є (Вільґельм ІІІ);
- Тревора Говарда (Ньютон).
Акторський склад «Peter the Great» примітний не тільки плеядою зірок світового рівня. А самим принципом підбору виконавців головних ролей: британські, австрійські, американські, німецькі, швейцарські актори із дуже фактурною, шляхетною зовнішністю.
Так, совєцькі актори теж позначились, ане на менш помітних ролях. Хіба Наталя Андрєйчєнко зіграла Євдокію Лопухіну, першу дружину Пєтра (та благополучно одружилась із Шеллом на 19 років прямо у процесі!).
Гляньте-но на підбірку вище «історичний портрет — актор»: порівняйте ці страшезні запухлі писки, зокрема, московських баб — і витончені екранні втілення. Образ Пєтра I – окрема лінія:
- юного грає британець;
- молодого — німець;
- старшого — австрієць Шелл.
За найлояльнішими описами Пьотр I був генетичним виродком: 2 метри зросту, при цьому 48-й розмір одягу, тоненькі довгі ноги та 38-й розмір вузьких пласких стоп (тому на мешти взував згори грубі ботфорти 45-го розміру і спирався на тростину). Вузькі плечі, коротенькі руки із довгими павукоподібними пальцями, маленька голова.
14-та дитина царя Алєксєя, старші брати (спадкоємці престолу) — слабкоумні й украй слабкого здоров'я (чого й померли), 10 із 13 дітей самого Пєтра померли немовлятами. Епілептик, «голова часто конвульсивно смикалась праворуч» (художник Ґотфрід Кнеллер), «погляд дикий, із судомами обличчя, які викривляють і очі, і все обличчя» (герцог Сен-Сімон), «постійний тік лівої руки і ноги» (кардинал Коллоніц).
У цілому, агресивний істерик, хронічний алкоголік. Половину доби (зранку, поки займався справами) харчувався суто водкой натще, а вдтак, — садист і садистичний вуаєрист (обожнював спостерігати катування, розчленування і страти).
Але Москва ще від самого Пєтра ніколи не шкодувала казенних грошей на формування зовнішнього іміджу: добре оплачена тотальна брехня швидко стає шляхетним міфом і «величною історією». Так менш як за століття (ще до Наполеона) в Європи було сформовано уявлення про неіснуючу «Росію» — яка мала (і має) дуже мало спільного із реальною Московією.
Точніше, уявлення про дуже тонкий владний прошарок московитів, а не про народ в цілому. Бо так-то сусіди і дальша Європа точно знали, що народ в Московії — неймовірне бидло, тупе, злобне, п'яне, божевільне і садистичне, яке насолоджується статусом рабів.
Але от правителі на противагу цьому — гарні, мудрі, ідеально втілюють описи можновладців від Макіавеллі й Аристотеля, силою особистості міняють історію, держави і цілий світ. Як бачимо, тенденція не помінялась за 300 років — все те саме у зовнішньому іміджі Москви.
До речі, ця уявна дихотомія, мабуть, теж підкупає західні еліти в штучному іміджі Москви: вигаданий образ кремлівських правителів і реалії їхнього правління. Нібито ж живуть як європейці, споживчі звички цілковито європейські, зовнішня атрибутика цивілізована європейська, — але при цьому абсолютна влада над суспільством, включно із релігійним лідерством.
Адже у цілій Європі завжди навіть у найжорсткіших лідерів були хоч якісь обмеження, а тут взагалі жодних стопорів. Роби що завгодно як завгодно з ким завгодно й усе одно зберігається антураж «частини західної культури» — ще від Пєтра, власне.
І отут корінь проблеми: Захід звик сприймати недбалу позичену в нього драпіровку на московському опудалі як суть опудала. Повертаючись до серіалу «Peter the Great», усю зображену там людяність, раціоналізм, інтелектуальність, порядність, витонченість — усе це взято якраз з західного життя, а не із московських реалій.
Такий собі карґо-культ навпаки: залюбленість у свої відбитки на чужій реальності. Припускаю, що московський абсолютизм в західному драпіруванні цілком міг породити своєрідний комплекс в західних еліт (у сенсі, вони насправді теж вважають своїх виборців бидлом, але у них бидло отримало права).
Для них Росія — взірець таємної мрії про права без обов'язків. Цей варіант уявлення про цивілізовану необмежену вищу владу над бидлом без спроб оскаржити права прекрасно реалізовується протягом століть і, фактично, аж дотепер.
Можливо, й острах перед путіним і Росією росте не з жаху перед ядерним апокаліпсисом. Можливо, це отаке криве віддзеркалення підсвідомого остраху західних еліт перед власними народами, які все ж мають безпосередній вплив на владу.
Залежність західних лідерів від громади, зв'язані контролем громади руки в усіх питаннях... Це повна протилежність абсолютному диктату ніби ж європеїзованої, «такої, як і ми» влади в Кремлі, починаючи від Пєтра I й закінчуючи (це якщо нам всім вдасться закінчити на цьому історію Росії як такої) путіним.
До Пєтра I це була просто «хутрова комора Європи», пізніше — «шпихлір / житовня світу», тоді «нафтобаза світу», тепер — «бензоколонка світу». Тобто примітивна економіка, примітивне повністю підконтрольне населення, але нібито цивілізоване європейське керівництво цього всього.
Але по факту всі ініціативи Пєтра I з «європейської модернізації» країни — це запровадження більш ефективних і цинічних. (Маю на увазі не обмежених родовим звичаєм, правами патріархів родів і громад, міжродовими домовленостями) способів експлуатації населення і ресурсів території.
Причому навіть не для самого царя, а для задоволення потреб того ж Заходу. Ну, щоби царь мав можливість зображувати межи лідерами Західного світу «такого ж цивілізованого лідера».
Адже всі царі, починаючи від Пєтра I, — більш цивілізовані, менш цивілізовані, зі званням царя / імператора / генсека/ президента, очільники Московії / Російської імперії/ СССР / Російської федерації — всі вони діяли в інтересах суто західних економік. Спершу Європи, тоді й США.
Але при цьому зберігали та зберігають повну суверенність верховної влади від народу; жодних відблисків демократії. Це, гадаю, є неймовірно спокусливим взірцем для втомлених надміром (де-не-де вже й абсурдним) демократії західних лідерів і джерелом страху-прагнення: «А якщо я отак спробую, що зі мною буде?..».
