10 червня 1944 року у бою з московитами загинув Омелян Грабець «Батько» полковник УПА

Грабець наказав бійцям пробиватися з оточення, сам залишився прикривати відступ.

Майбутній член ОУН та полковник УПА Омелян Грабець — «Батько» народився 1 серпня 1911 року у селі Нове Село Любачівського повіту (нині це територія Польщі).

Сьогодні згадаємо про його основні віхи біографії та, зокрема, геройські чини.

Вчився Омелян Грабець у Празькому політехнічному інституті.

Тоді в міжвоєнний період у Празі жило чимало представників української політичної та мистецької еліти: Євген Маланюк, Михайло Сорока, Микола Сціборський, Олена Теліга та Олег Ольжич, який загинув в тому таки 1944 році, але днем раніше — 9 червня.

Приїжджаючи додому на канікули, Омелян співпрацював із «Просвітою», був діячем Пласту, керував театральним гуртком у Новому Селі. 1933-го організував насипання символічної могили на честь Українських Січових стрільців.

Тож Омелян Грабець, який до того часу встиг вступити до Організації, потрапляє до концентраційного табору Береза-Картузька.

Сидів він там до січня 1936-го. 

І як то кажуть не було б щастя та нещастя допомогло. Під час укладання асфальтової дороги в таборі каток розтрощив йому руку. Ще в холодних бараках розвинувся ревматизм. Відтак, його було звільнено за станом здоров'я.

Підлікувавшись, він переїхав до Львова, де за дорученням і сприянням ОУН став директором невеличкої ткацької фабрики.

Паралельно Омелян став головою Українського студентського спортивного товариства. 

Згодом підтримував проголошення Карпатської України, за що 1939-го року його заарештували вдруге — під час Студентського конгресу. 

Звільнився після початку Другої світової війни у вересні, коли Польща була захоплена нацистами, а в'язнів охороняти стало нікому і нічого.

Тож знову неоднозначний випадок допоміг вийти на волю.

У 39 році Львові організував охорону собору св. Юра за участі підпільників ОУН, а після приходу радянської влади переселився з сім’єю у містечко Чесанів (нині – Польща).

Тут Омелян керував секцію молоді в місцевому відділенні Українського допомогового комітету. Відповідав за переміщення через німецько-радянський кордон кур'єрів та озброєних груп націоналістів.

Одночасно О.Грабець зумів скористатися дозволом німецької окупаційної влади на організацію культурних та спортивних товариств. Під вивіскою "молодіжного спортивного товариства" було створено так звані "Курені молоді".

Ці "Курені" прислужилися як спосіб відносно легально навчити молодь користуватися зброєю та фізично і морально підготувати її до потенційної участі у підпіллі. Одним із завдань "куренівців" був збір зброї, залишеної вояками Червоної армії, яка пізніше пішла на озброєння УПА..

А у 1941-му році Омелян Грабець став членом Головного Військового штабу ОУН та Командиром Головного Військового осередку. 

Брав участь в організації «похідних груп ОУН», які йшли на Велику Україну допомагати створювати підпільні осередки.

"У процесі" вони маскувалися під перекладачів, допоміжний персонал, працівників різних установ, відряджених на Схід при армії, — одне слово, під усіх, чия присутність у ході бойових дій могла бути виправдана поважними причинами. Тільки їхньою метою було не сприяння Вермахту, а поширення мережі ОУН на Схід із допомогою місцевих антирадянськи налаштованих українців...

Згодом Грабець працював обласним провідником ОУН Рівненщини та Кам'янець-Подільщини.

Влітку 1943 Омелянові Грабцю присвоєно звання полковник, він призначений командиром групи УПА-Південь, його заступником став командир під псевдо «Антон».

Відтоді Грабець організовував відділи УПА-Південь у Хмельницькій та Вінницькій областях. Групу УПА-Південь створено одразу після групи «УПА-Північ».

Тереном дій групи «УПА-Південь» стали Кам'янець-Подільська, Хмельницька, Вінницька, Житомирська, частина Київської областей. 

Зазначений терен групи поділявся на 3 воєнні округи — ВО «Холодний Яр» (р-н Кам'янця-Подільського), де діяли курені Саблюка і Довбуша; ВО «Умань» (р-н Житомира, західна частина Черкаської області) командир — «Остап», курені Довбенка, Бувалого, Шума; ВО «Вінниця» (р-н Вінниці), командир «Ясень», на теренах Вінниччини діяли курені Сторчака, Мамая і Буревія. 

Цікаво, що загальна чисельність вояків УПА на Вінниччині, за оцінками різних дослідників, складала понад 6 тисяч бійців.

Серед інших бойових операцій Грабця — Батька: звільнення полонених із концтабору в Калинівському районі, кілька успішних засідок на німців під Вінницею, наліт на зброярню у самій Вінниці, а також — рейд до Молдови, а потім на захід України.

А свій останній бій повстанський командир провів з енкаведистами 10 червня 1944 року. Над річкою Згар на острівці був штабний бункер УПА.

Після донесення сексота Зайцева загін Омеляна Грабця оточили.

Даючи змогу друзям відійти, поливав більшовиків скорострільним вогнем до останнього набою. Вирватись вдалося лише кільком бійцям, решта загинули. Загинув у бою з об'єднаними 189-м, 203-м, 209-м каральними батальйонами НКВС поблизу с. Микулинці Літинського району, що на Вінниччині 10 червня 1944 року.

У тому бою, за повідомленням НКВС, було вбито 14 повстанців, двох взято в полон. Про деталі бою історики дізналися від місцевого селянина лише в 1990 –х.

За його свідченнями, енкаведисти глумилися над мертвим тілом Омеляна Грабця, а потім кинули його на купу гною. Опісля вони перевезли його в Літин.

Там тіло українського мученика таємно закопали в землю в невідомому місці. Місце поховання командира повстанців Вінниччини Омеляна Грабця досі не встановлено.

Побратимам по зброї полковник «Батько» запам'ятався високим, струнким, кучерявим брюнетом з гарними вусами, з проникливим поглядом усміхнених очей, завжди акуратний, в добре припасованому старшинському однострої.

На грудях незмінний автомат ППШ, парабелум і гранати-«лимонки» на офіцерському поясі.