21 жовтня 1933 року Микола Лемик вбив сталінського консула у Львові
Це була помста за вбивства радянською владою мільйонів українців.
21 жовтня 1933 року у Львові член ОУН Микола Лемик застрелив представника радянського консульства чекіста Олексія Майлова, щоб привернути увагу світу до Голодомору в підрадянській Україні.
Молодий вродливий 18-річний юнак з гідністю тримався на процесі, розповідаючи, що його вчинок — це помста за мільйони смертей, які радянська влада спричинила в Україні, організувавши Голодомор і замовчуючи цю інформацію.
Польські прокурор і суддя намагалися зупиняти будь-які згадки про Голодомор, адже у 1932 році між Польщею та СРСР було підписано договір про ненапад і вони намагалися «не злити» радянську сторону, але цілком замовчати цю тему було неможливо.
Захищали Лемика відомі у Львові адвокати: дядько Романа Шухевича Степана Шухевич, Володимир Старосольський та Степан Біляк. Під час процесу біля будинку львівського суду відбулася демонстрація української молоді на знак солідарності з атентатом як виявом протесту проти більшовицького терору над українським народом.
Початково метою ОУН було вбивство радянського консула Голубєва, але в той день на його місці виявився керівник канцелярії, а насправді — професійний чекіст, спеціальний представник Сталіна, що контролював дипломатичні і консульські радянські представництва у Польщі Олексій Майлов.
«Ви вбили іншу людину — Майлова, сто разів гіршого, ніж Голубов. Ви зробили приємну несподіванку товаришеві Сталіну…» — встиг шепнути Лемику на суді Роман Шухевич.
Миколу Лемика засудили на довічне ув’язнення і відправили в політичну в’язницю «Святий Хрест» під Варшавою.
У 1939 році, коли нацисти напали на Польщу і «політичних» переганяли в інше місце, він примудрився зняти кайданки і втекти. Був поранений, лікувався в українській родині в одному із сіл Закерзоння, там же лишився вчителювати. Одружився з Любов’ю Возняк – рідною сестрою дружини Василя Бандери, брата провідника ОУН, який загинув у нацистському концтаборі Аушвіц.
Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акту відновлення Української держави, ОУН прийняла рішення відправити на схід три похідні оунівські групи — Північну, Центральну (або ж Середню) і Південну, щоб поширювати ідеї незалежності по всій Україні. Середню очолив Микола Лемик.
Але до Харкова він так і не добрався — у жовтні 1941 року Миколу Лемика в Миргороді на Полтавщині заарештували гестапівці і там же й розстріляли.
