4 місяці незламної боротьби Українців за Незалежність
Нині варто підбити деякі підсумки цієї кампанії. Бо російсько-український конфлікт потроху заходить у позиційну невизначеність.
На вечір 24 червня загальне становище виглядає як нічия, хоч і з певною російською перевагою. Не всюди звісно, але на значних ділянках фронту.
Росія не має сил, щоб зламати опір Збройних Сил України на Донбасі та продовжити завоювання. Україна не має сил, аби викинути російські війська зі своєї території.
Проте росія окупувала 21% нашої землі, яку збирається анексувати. І на додачу, non-stop нищить українську інфраструктуру і, як наслідок, економіку.
За останніми оцінками дії РФ завдали нам шкоду на суму більше 100 млрд. доларів. При цьому Україна нічим не може відповісти росії, окупувавши умовну Брянську область чи вдаривши по російській інфраструктурі.
Владімір Путін настільки залякав західних лідерів погрозами "наслідків", що вони всіляко стримують надання Україні наступальної зброї та обмежують радіуси дії вже наданої. Президент Володимир Зеленський недарма постійно наголошує на тому, що Україна не буде завдавати ударів по території РФ – інша риторика налякає більшість наших "друзів" і змусить їх припинити підтримувати нас.
Наразі їхня ефективність не є обнадійливою. Попри деякі негаразди, загального краху російської економіки наразі не проглядається, а в самих західних країнах потроху поглиблюються кризові явища.
Зрозуміло, що санкції це зброя довгої дії, проте за 4 місяці їхній вплив на здатність росії вести війну мінімальний. Також Захід фінансово допомагає Україні, завдяки чому зберігається стабільність наших державних інституцій і більш менш прийнятний рівень життя в тилу; останній момент дуже важливий для забезпечення стабільності в країні.
Тому все має вирішитись на полі бою. Проте, чи є в нас ресурс для досягнення перемоги?
18 червня Міністерство оборони України оприлюднило втрати ЗСУ у техніці за час війни – близько 50%. Це десь 1300 БМП, 400 танків та 700 артсистем.
Показово, що ці дані і близько не співпадають зі статистикою з відомого порталу "ORYX", де відстежуються втрати обох сторін у техніці і який у нас часто цитують (згідно ORYX на 19 червня ЗСУ втрати "лише" 196 танків, 295 БМП та БТР різних типів та 90 артсистем).
За даними заступника міністра оборони Володимира Карпенка, міжнародна допомога покриває 10-15% потреб ЗСУ. При цьому згідно опублікованого 16 червня свідчення Голови Об'єднаного комітету начальників штабів США Марка Міллі, поставки з Заходу здійснюються згідно українських вимог.
«Вони запросили 10 артилерійських дивізіонів. Було доставлено 12 артилерійських дивізіонів. Знову ж таки, я б сказав, 97 тисяч протитанкових систем. Це більше протитанкових систем, ніж танків у світі. Вони просили 200 танків, вони отримали 237 танків. Запросили 100 БМП ‒ у них більше 300. Ми поставили, грубо кажучи, близько 1600 ЗРК і близько 60 тисяч снарядів ППО», – прокоментував поточний стан справ Марк Міллі.
Вже з цих даних бачимо, що заява про "10-15% компенсації" трохи не відповідає дійсності. Наприклад, згідно даних Мілі по танкам союзники покрили більше половини наших втрат, а по БМП – 25%.
Проте очевидно, що поставки бойової техніки, яка нам конче потрібна для наступів, є недостатніми. Тут цікаво інше – заява Міллі, що вони виконують всі наші заявки; відповідно, нарікати на союзників нема чого – що попросили, то й отримали.
Важливо відзначити, що ми зараз маємо загальну перевагу в живій силі (700 000 проти десь 350 000 якщо брати співставлення військових на території України), у той час як ворог переважає в артилерії (1 українська гармата проти 10-15-20 російських в залежності від ділянки фронту). Тобто, у нас піхотою компенсують нестачу артилерії, а в них артилерією – нестачу піхоти.
Це обумовлює той позиційний тупик, про який я писав вище. Масовано наступати без гармат ми не можемо, хіба завалювати ворога трупами, а противник не може просуватися без піхоти, тому всі його досягнення останніх місяців – це прориви на вузьких ділянках за рахунок артилерійської переваги.
Моральний стан ворога не такий поганий, як у нас це зображують. З ворожого боку вистачає майстерних бійців і просто серйозних супротивників, бо іноді читаєш українських оглядачів і складеться враження, що російська армія – то "суцільний натовп забитих рабів, яких гонять вперед загороджувальні загони".
Ще важливий нюанс, який у нас недооцінюють – ворог поступово здійснює приховану мобілізацію. За оцінками їхніх аналітиків, армії РФ потрібно кинути в Україну десь 500 000 багнетів, аби розбити ЗСУ.
Російське командування теж далеко не дурні, навчаються на своїх помилках і змінюють тактичні прийоми. Наразі ми більше не бачимо спроб загнати вузький ударний клин в українську оборону, як це часто спостерігалось у перші місяці війни.
Тепер, коли росіяни проривають наш фронт, вони не сліпо кидаються в прорив, а починають розширяти фланги. І тільки потім поступово просуваються вперед; маючи перевагу у гарматах – можуть собі це дозволити.
Попри це є і чимало позитивних моментів. Поступаючися кількісно наша артилерія гідно протистоїть противнику, росіяни не можуть її подавити.
Якість артилерії теж потрохи зростає на користь ЗСУ, завдяки іноземним зразкам та натівському 155-мм калібру. Завдячуючи нашій ППО ворог не може повноцінно застосовувати свою авіацію над полем бою.
Наприклад, росіяни вже 4 місяці не можуть подавити позиції наших гармат під Донецьком. А ми постійно б'ємо по окупантських воєнних об'єктах в місті, з-за чого ворог має чималі втрати.
ЗСУ формує нові підрозділи (сподіваюся, при цьому не забувають вчасно поповнювати вже наявні частини, щоби не повторювати німецьких помилок Другої світової війни), моральний дух і воля до боротьби у наших військових на високому рівні. А прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон і генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ палко декларують зобов'язання підтримувати нас усіма засобами, крім воєнного втручання.
Тому знову повертаємось до ключового питання – до західної воєнної допомоги. Бо у нас вже, свідомо, чи ні, створилося міцне суспільне переконання, що вірогідність українського наступу та звільнення окупованих територій прямо пропорційна поставкам західних озброєнь.
Мабуть, так і є насправді. І моторошно уявити, що буде у випадку "втоми від війни" з боку наших партнерів, особливо ближче до холодної пори року чи чергових виборів.
