81 рік тому СССР знову підступно напав на Фінляндію
З метою відбілити аґресію, кремлівська пропаґанда звинуватила у провокаціях свого сусіда. Але ніхто не повірив у добрі наміри окупанта.
Вранці 25 червня 1941 року загони Червоної армії Ленінградського воєнного округу перейшли роком раніше встановлений державний кордон між СССР і Фінляндією, розгорнувши черговий наступ на Гельсинкі. Так почалася відома в історіоґрафії Війна-продовження (фін. Jatkosota).
Більшовики вже 3 дні як воювали з нацистами, галопом і риссю відступаючи на Схід до Волги, але захотіли завадити вступити у континентальний конфлікт вороже налаштованій проти себе Фінляндії. З цією метою червонозоряні літаки здійснили "попереджувальне" бомбардування низки населених пунктів і летовищ від Гельсинкі до Торніо.
У Кремлі були певні, що своєю неспровокованою, але свідомою аґресією, завадять фінляндцям долучитися до війни Третього Райху проти СССР. Сталося не так, як гадалося...
Увечері того ж таки 25 червня президент Ристо Рюті звернувся з промовою до народних обранців Фінляндії, оголосивши, що країна знаходиться у стані війни з більшовиками. Згодом у відозві до громадян на радіо ці слова повторив і голова уряду Юкка Ранґель.
Головні бої між супротивниками точилися на трьох фронтах — за Карельський перешийок, власне Карелію і Заполяр'я (реґіон Петсамо). Всі сили армії, очолюваної маршалом Карлом Ґустафом Емілем Маннергеймом, були кинуті на виправлення поразки та несправедливості, яких зазнала Фінляндія у попередній Зимовій війні (фін. Talvisota) впродовж 1939-1940 років.
За гітлерівським планом "Barbarossa", фінляндці мусили також взяти участь у захопленні Ленінграда й в опануванні всієї північної частини СССР, включно з Мурманськом і Архангельськом. Однак ні Рюті, ні тим паче Маннергейм не бажали окуповувати чужі мовно-культурно, соціально-економічно й історично землі збільшовиченої Московії.
Війна-продовження протривала до 19 вересня 1944 року. За цей час армія Маннергейма здійснила кілка успішних операцій проти сильнішого і чисельнішого від себе ворога:
- оточила совєцькі війська біля села Порлампі, які відступали з Війпурі до Ленінграда;
- звільнили від більшовиків більшу частину Карелії, встановивши в її столиці – Петрозаводську (фін. Äänislinna) – демократичну владу;
- підійшли впритул до Мурманська, загрожуючи перерізати важливу Октябрську залізницю, якою Велика Британія і США згідно з ленд-лізом постачали необхідні для СССР ресурси.
Підсумком цієї останньої совєцько-фінляндської війни стала ганебна Паризька мирна угода 1947 року. За її пунктами на користь Кремля у фінляндців остаточно відбирали низку нещодавно звільнених земель (Війпурі, Петсамо, велику Карелію й однойменний перешийок) та примушували до виплати переможцям багатомільйонних репарацій і контрибуцій.
А ще, на додачу до територіально-економічних претензій, у Фінляндії запровадили контрольовану зовнішньо цензуру. Всі антикомуністичні й патріотичні орґанізації було розпущено, їхня діяльність заборонена; низку колишніх державних діячів і політиків (окрім хіба маршала Маннергейма) засуджено, бо вони "чинили аґресивний опір" справжнім окупантам зі Сходу.
Звісно, це була велика, але не смертельна ціна задля збереження національного суверенітету і державної самостійності, які в 1918-1920 роках вибороли фінляндці у нелегкій борні. Іосіф Сталін з поплічниками вдовольнився отриманою у 1944-1947 роках військово-дипломатичною перемогою, а тому відмовився від планів на цілковиту окупацію всієї Фінляндії за прикладом Польщі, Угорщині, Румунії, Болгарії та Чехословаччини.