Алє-оп як мейнстрим україно-американських зносин
Або про вояж Америкою з висолопленим язиком...
Наперед трохи музики. Поза будь-якими претензіями на чиїсь смаки висловимо ІМХО. У кожному альбомі виконавця від The Beatles до Софії Ротару є хіт. От уся решта Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club, 1967 теж створена під диктовку Евтерпи, але там є A Day in the Life.
Хітом гастролей Кварталу-95 берегами Потомаку стало оце. Скільки би локшини не вивалили пани і підпанки Зе, іже прісно з ним перебуваючи, на вдячні вуха шанувальників хіта пуцьки з роялем!
Як би не заливалися подоляки з люсями про епохальні зрушення у стосунках «вашингтонського обкому з райкомом на Банковій»! Які би україномовні аудіогіди вперше не презентувала перша леді Зе'Олена у маєтку першого президента Сполучених Штатів Джорджа Вашингтона – Маунт-Вернон! Скільки би джавелінів не привіз Таран від щедрот глави Пентагону Ллойда Остіна!
Навіть «ошелешуюча» новина про номінацію Андрія Тарана на «першого українця з-поміж 72-х міжнародних стипендіатів, внесених до Зали слави міжнародних стипендіатів Національного університету оборони Сполучених Штатів Америки» меркне на тлі «фоторепортажу з балкону».
Бо таки селфі вірного послідовника юлізму-менделізму прес-секретаря т.зв. президента Сергія Нікіфорова з цинічним паплюженням чужих символів і святинь стало апогеєм перебування гастрольної команди за океаном.
Забийте тег «нікіфоров» і ви усвідомите, що наразі думає світ про Україну. Тепер хоч на стінку дерися, але Революція Гідності – не в темі… Алє-оп.
