Археологічні розвідки Тараса Шевченка на Полтавщині
З нагоди 210-ї річниці від Дня народження славетного українського поета, письменника, митця і пророка нації.
Мало кому відомо, але значний внесок у дослідження археологічної спадщини Полтавщини, був здійснений Великим Кобзарем Тарасом Шевченком (1814-1861). У своїх подорожах нашим краєм (1843, 1845-1846 і 1859), він здійснював замальовки та описи пам'яток, збирав відомості про кургани й урочища, давні перекази та легенди про них, оглядав монументальні пам'ятки та старі будівлі, робив замальовки "эскизов на счет их формы и величины".
Тарас Шевченко залишив нам свідчення та згадки про старожитності у багатьох своїх творах, листуванні, малюнках, серед яких основними є: "Археологічні нотатки", "Щоденник", повісті "Близнецы", "Варнак", "Княгиня", "Музыкант", "Наймичка", "Прогулка с удовольствием и не без морали", поемах і віршах. Варто наголосити, що ці згадки були не звичайною даниною "місцевому колориту", властивому літературі доби романтизму, а свідченням глибокого знання і поваги поета до культури та історії свого народу.
Попри те, що Тарас Шевченко розумів археологію досить широко, він лишив нащадкам досить докладні описи та зображення пам'яток минулого. Одними з чисельних археологічних об'єктів, що привертали його увагу, були кургани, які він, за давньою народною традицією, називав могилами.
Пов'язуючи кургани, з історією запорізького козацтва, він вважав їх свідками героїчної боротьби українського народу за свободу і незалежність. Причетність курганів до козацької епохи зазначалася Шевченком у таких творах як "Іван Підкова", "Гайдамаки", "За байраком байрак", "До Основ'яненка" та інші.
І все це, своєю чергою призвело до негативного ставлення раннього Шевченка до їх розкопок. Зокрема це проявилося гнівними строками: «І могили мої милі / Москаль розриває ...», а далі: «Чого вони там шукали? / Що там схоронили...», з "Розритої могили", в яких відображене суто негативне ставлення поета до досліджень давніх могил як до недоторканих народних святинь.
Деякі з курганів, зокрема, між Миргородом, Устивицею, Великими Сорочинцями та Великою Багачкою славетний пророк нації називає "сторожовими", слідуючи традиційному уявленню про козацьку оборону від нападників у межах своїх земель. Неодноразово Тарас Шевченко згадує та описує майдани (рештки селітряного виробництва), які називає, то "розритими" курганами, то укріпленнями.
З роками, він дещо змінює свої ставлення до курганів, відходячи від не сприйняття їх вивчення, розуміючи, що вони насипані задовго до козацьких часів. Цьому сприяла його участь у розкопках Переп'ятихи, Перп'ята і знайомство з результатами інших досліджень.
Крім зазначених пам'яток, Тарас Шевченко зафіксував наявність стародавніх валів в околицях Переяслава й укріплень Української лінії на Орелі. А також: слідів давньоруської та пізньосередньовічної фортифікації в Лубнах, Переяславі та Лукім'ї, давніх цегляних споруд від ординського мавзолею у Веселому Подолі.
На малюнках, що мають особливу документальну цінність, Тарас Шевченко зобразив не тільки виразні архітектурні ансамблі, краєвиди та елементи історичного ландшафту, а й рештки козацьких укріплень у Решетилівці, оборонних споруд полкової фортеці в Полтаві, половецьких "кам'яних баб" зі складу святилища в Шедієвому на Орелі.
Подвижницька діяльність Великого Кобзаря на археологічній ниві спричинила зацікавлення до вивчення найдавнішої історії та його полтавських друзів. Це, зокрема:
- Яків Петрович де Бальмен (1813-1845) – український художник-аматор, літератор, ротмістр гусарського полку;
- Іван Гаврилович Бодянський (1782-1848) – прилуцький священик-краєзнавець познайомився із Тарасом Шевченком улітку 1845 року, їздив із ним оглядати напівзруйнований Густинський монастир, мав власну збірку старожитностей та етнографічних предметів;
- а також письменник і етнограф Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський (1816-1875), який вивчав кургани та городища Посулля та пам'ятки Півдня України.
Діяльність Шевченка була перервана арештом 1847 роком і довготривалим перебуванням на засланні. Однак і там, він не полишав цікавитися пам'ятками старовини, замальовуючи останні.
Тарас Григорович брав участь у дослідженнях експедиції К.М. Бера у Казахстані, зустрічався у Новопетровському укріпленні з П.П. Семеновим-Тяншанським. Так чи інакше, але його плідний внесок у вивчення і популяризацію старожитностей нашого краю і досі вражає.
Відлучений від науки, поет використовував свої знання у літературі. Утім яскравий образ шукача пам’яток сивої давнини міцно закріпився за Тарасом Шевченком у народних переказах і розповідях про нього.
Його праці склали те важливе підґрунтя для становлення місцевих археологічних осередків, та поставили ім'я Тараса Шевченка у ряд культурних і наукових діячів. Усі вони, осяяні Шевченковою постаттю, сприяли розвитку національної історичної науки.
