Бахмут – столиця світової нірвани

Принаймні до того моменту, як тут не стихнуть акорди танкових боїв. Адже він ще може бути корисним для Української Соборної Самостійної Держави, лишаючися поміж  живих.

Прильоти калібрів у квартали, еритроцитні плями на асфальті та загиблі сусіди ніяк не вплинули на біоритм життя міста. На світлофорному перехресті камуфльовані колеги шукали істину у своєму погляді на місцевих.

– Повір, вони вірують у філософське "ніщо" і це допомагає їм без зусиль кидати нуль на жах війни, – мовить напарнику  підсмальцьований вояка з шаурмою у роті.

Співрозмовник відповідав ковтаючи:

– Вірю що вірують.

Релігійна відданість перед "ніщо" помножена на безоглядну недовіру до "всього" – відлуння теплої безособовості радянської людини. Тотальна система гноблення назавжди чипує homo sapiens'а халатністю з відтінком байдужості, а тому відчуття небезпеки від нинішньої війни у місцевих завжди перебуває під дією анестезії новорічного олів'є.

До окопів передової з центру міста можна домчати впродовж 15 хвилин. Краматорськ і Слов'янськ розташовані значно далі від червоної зони.

Втім перший нагадує дно Аральського моря, а другий порослий хащами центр Прип'яті. Заклади, транспорт і перехожі, тут в статусі вимерлих видів.

По інший бік локальної географії: Сіверськ і Лисичанськ мертвіють під натиском важких прильотів. За ними йдуть Гірське і Золоте, що накриті схимницьким куколем густого диму.

Дрібними естафетами кілька людей біжать поверхнею з підвалу до підвалу тримаючи у руках білі каністри для питної води. Життя тут загнане у катакомби, або відсутнє за визначенням.

Утім Бахмут тримає марку столиці світової нірвани. Гримучі розряди калібрів широкого асортименту баранячим рогом огинають місто.

Ракети оперативно-тактичного рівня стандартно паркуються в тулубах цивільних багатоквартирок. Під завалами опиняються люди, колишня тиша осель, м'які ведмедики і єноти дитячих кімнат.

– Хто на вихід з міста? – запитує на тротуарі центральної вулиці водій евакуаційного автобуса. У відповідь тиша, шарудіння кульків і спини, які розповзаються врізнобіч.

Швидка допомога, що везе "сотого 300-го" не має шансів бути поміченою містом. Її сирена накладається на протиповітряну, але когерентність тривожних звуків ніяк не ламає медитації кварталів.

Крамниці працюють, маркети плескають дверима, банкомати шикують черги, а кіоски парують перепаленою кавою. Мами з дитячими візочками прямують до набережної.

Тролейбуси сонно валандаються між районами, а дівки у булкотрясних шортах,  вкотре, "випадково" проходять повз групу військових. Хіба можна повірити у цей стан речей, якщо не починати ранок з черпака валер'янки та апофатичної молитви Бахмутського привиду Далай-лами?..