Бінарна політика і нова Варшавська угода
Рік, що минає, характеризується періодом протверезіння і позбавлення від дурних ілюзій. Особливо гостро реагують на дійсність українці.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
З філіжанкою кави в Ялті у найближчі роки — не складається, тільки з нашими дронами й ракетами. Це нарешті зрозуміли й навіть прийняли, як українська влада, так і суспільство (не лише притомна його частина).
Щодо наступного року — ситуація вкрай нелінійна. Політична турбулентність зашкалює, катастрофічний зрив потоку може відбутися будь-коли будь-де, тому прогнозувати щось конкретне у такій ситуації — неприховане шарлатанство.
Але позначити тенденції цілком можливо і головне, що наступного року будемо спостерігати (і брати участь!) у переході кількості у якість. Тобто так, як раніше, вже не буде.
Більше не буде тотального захоплення мужністю українців і бажання світових політиків якось долучитися до нашого героїчного спротиву. Не буде овацій стоячи нашому пересидентові у парламентах світу.
Цей дворічний період нашої ситуативної суб'єктності добіг кінця, і нас знову будуть грати, примушуючи до певних рішень і жорстко обумовлюючи та контролюючи будь-яку допомогу. Обрання ж Дональда Трампа — це перехід до двійкової політичної системи, тобто:
- або одиниця, або нуль, без аналогових нюансів;
- або слухняний молодший партнер, або небажаний тягар;
- або провідник політики США, або той, кого захищати можна тільки за гроші.
Раніше Трамп вимагав від європейських членів НАТО внесків у 2% від ВВП, а тепер він уже каже вже про 5%, то скільки ж буде завтра? Такий бінарний підхід до країн Європи (або васал, або ворог) може призвести до того, що в ЄС задумаються: а нащо нам такий захисник, який не набагато кращій, ніж нападник?
Чи не простіше створити європейські безпекові сили? Тим більше, що зараз ВПК Європи стає основним джерелом підтримки України зброєю і боєприпасами, майже подвоївши свою потужність за минулий рік.
При цьому ЄС зможе самостійно, не озираючися на США, вибудовувати стосунки із комуністичним Китаєм та «глобальним Півднем». Це нам на руку, оскільки Збройні Сили України стануть головною силою у такому європейському оборонному союзі, і це й буде найкращою гарантією нашої безпеки.
Було б дуже слушно, щоб пакт про колективну безпеку в Європі країни-учасниці підписали саме у столиці Польщі. Тоді Варшавська угода реінкарнувалася б у протилежній іпостасі, а у Кремлі просто показилися б від люті...
Трамп поки що не відкидає думки, що він зможе припинити війну в Україні, але не за добу, звісно. З оточення Трампа лунають тверезі думки, що у найоптимістичнішому сценарію припинення бойових дій можливо восени 2025 року; а про песимістичний сценарій навіть згадувати не хочеться, бо у ньому війна різного рівня інтенсивності триватиме ще роками.
Оптимістичний сценарій можливий, якщо путін спробує під час переговорів стати з Трампом на один рівень, чим особисто його образить. І тоді відкриється вельми цікава опція: американські високотехнологічні стартапи на чолі з Ілоном Маском створюють щось на зразок консорціуму з наміром перетягнути на себе значну частину бюджеті Пентаґону у $850 мільярдів.
І випробувати таку новітню зброю, керовану штучним інтелектом, будуть, зрозуміло, в Україні, що дозволить компенсувати недостатність нашого мобілізаційного ресурсу і в армії недоімперії виникнуть серйозні проблеми. Але, якщо у цьому випадку на боці РФ виступить КНР із теж надсучасними бойовими розробками, то прифронтова частина Україні перетвориться на територію, непридатну для існування біологічних організмів розміром більше щура.
Проте існують і більше приємні тенденції. Наприклад, події у Сирії можуть стати прообразом краху росії у середньостроковій перспективі й рушійною силою такого краху стане мусульманське населення РФ, а продюсувати процес здатна Туреччина, як, власне, і сталося у Сирії.
Двом імперіям, які відроджуються, існувати в одному геополітичному просторі неможливо, а Туреччина під проводом Реджепа Тайїпа Ердогана будує свою значно ефективніше, ніж росія путіна. Так що основне завдання України — не зникнути у тих вихорах глобальних змін, як зараз вирують світом.
