Сирійський «бліцкриґ» змінить війну в Україні
Події, які нині розгортаються на далекій сирійській землі, безпосередньо вплинуть і на український театр бойових дій. РФ там програла.
В інформаційний простір стрімко увірвалися сирійські повстанці, котрі почали вкрай успішний наступ, який досі не зменшує обертів. І складається враження, що світові ЗМІ на тлі сирійського «бліцкриґу» стали приділяти менше уваги темі війни в Україні, що нам, звичайно, тільки шкодить. Тож, спробуймо розібратися, наскільки далекосяжним може бути прорив сирійських повстанців і як це позначиться на ситуації в Україні.
Хід наступу
Наступ сирійського спротиву, що розпочався 27 листопада і головною ударною силою якого були бійці «Хаят Тахрір аш-Шам» (ХТШ), не можна сказати, що стався несподівано. Відверто кажучи, лідери низки угруповань, які входять до складу сирійського спротиву, ще за кілька тижнів до початку хизувалися підготовкою до нього.
Це вкотре раз вказує на те, наскільки безладно поставилися війська Башара аль-Асада — Сирійська арабська армія (САА) — до анонсованої загрози. Початковим напрямом удару повстанців стало друге за розмірами та кількістю населення місто Сирії — Алеппо.
У минулому, щоби захопити його під свій контроль, вояки САА, але насамперед російські окупанти спільно із терористами угруповання «Вагнер», а також іранські проксі сили, провели тривалі місяці кровопролитної операції. Сили спротиву встановили контроль над містом на 30 листопада.
У ніч проти 3 грудня було завершено процес зачистки Алеппо, а вже 5 грудня повстанці взяли ще одне велике місто, розміщене на ключовій сирійській трасі M5 — Хама. Те, чого бійці САА досягали роками за тотальної допомоги РФ та Ірану, ХТШ та інші угруповання змогли зробити за неповний тиждень бойових дій.
Через тиждень зона контролю сил опору вже перевищувала 9 тисяч квадратних кілометрів! Очевидно, що натхненні результатами повстанці не мають наміру зупинятися, і наступними їхніми цілями будуть: Хомс — останнє велике місто на шляху до Дамаска на трасі M5, а також подолання гірського пасма до Латакії й Тартуса.
Крім того, спротив, вийшовши до гірського пасма та встановивши контроль над висотами, зможе створити серйозні проблеми російській авіації, розміщеній на авіабазі Хмеймім. Тобто не лише обстрілюючи її на відстані реактивною артилерією, а й створюючи перешкоди для прольотів старими маршрутами.
По суті, у Сирії ми з вами побачили те, що нещодавно широко обговорювалося в Україні — обвал фронту. Ті, хто забув про Харківську операцію, могли побачити на конкретному прикладі, що таке обвал фронту із виходом в умовну тилову зону за лічені дні.
А з урахуванням тенденцій, попри деяке уповільнення просування сил спротиву (що й не дивно — з урахуванням необхідності ще й контролю, і також зачистки зайнятих територій), наступ продовжиться. Вочевидь, у районі саме Хомса сили опору пригальмують, оскільки там у них виникне перша серйозна проблема зі спротивом САА.
Але це місто не стане неприступною фортецею і через деякий час наступ на Дамаск продовжиться. Окремим питанням у цій історії буде глибина та відкритість подальшої участі Туреччини, адже саме вона опікується ХТШ та багатьма іншими угрупованнями, які входять до сил спротиву.
Саме турецькі військові планували цю наступальну операцію, готували підрозділи повстанців, забезпечували їм спорядження, озброєння, на першому етапі у західних районах провінції Алеппо навіть вогневу підтримку. Це більш ніж очевидно, і приховувати це безглуздо, тому поява турецьких військових на звільнених територіях — питання часу.
Сирійський фактор
А тепер перейдемо до головного, що нас турбує найбільше, — вплив сирійської операції на ситуацію в Україні. Дивно, але багато хто ігнорує тему подій, які нині відбуваються у Сирії, або висвітлює її поверхово.
Основний аргумент — ця країна далеко, що нам до неї, своїх проблем бракує чи що? Насправді наступ сил спротиву у Сирії безпосередньо пов'язаний і з війною в Україні; і я зараз не про шизофренію російської пропаганди про якийсь «український слід» у Сирії.
Щойно почався наступ – Башар аль-Асад одразу ж вирушив на уклін до путіна до Москви. У цьому немає нічого дивного, адже саме завдяки російським військам, введеним у Сирію у 2015 році, узурпатору Асаду не тільки вдалося втриматись у кріслі, а й, топлячи країну в крові, повернути під свій контроль частину територій.
Саме російська солдатня стала вирішальним чинником у збереженні влади Башара аль-Асада, а не «Гізболла» чи іранський Корпус вартових ісламської революції (КВІР). Тим часом РФ на сирійській операції максимально піарила можливості своєї армії, підіймала авторитет ЗС та ВКС РФ, влаштовувала показні килимові бомбардування та ракетні удари.
Протистоячи повстанцям, які не мають навіть банальних ПЗРК для протидії бодай ударним вертольотам, росія створила напускну репутацію для своїх військ. Цей міф тривалі роки грав їй на користь, поки вона не розпочала повномасштабну війну проти України.
І тепер РФ має допомогти Асаду військами. Але зробити цього не може, адже для цього потрібно буде відтягувати щось із зони бойових дій в Україні, послаблюючи ту чи іншу ділянку фронту, або використовувати резерви, які також необхідні та яких не вистачає.
Але це грає нам на руку, адже Сирія — це колосальний репутаційний удар по росії. РФ зараз виглядає безпорадно й принижено, нездатна допомогти Башару аль-Асаду, і ці безсилля та неміч бачать усі (як партнери Москви, так і її антагоністи).
Однак, що найважливіше, це бачить і той, кого Росія весь цей час намагається переконати, що з нею треба не сперечатися, а домовлятися, причому лише на її умовах. Йдеться про Дональда Трампа, зрозуміло.
Минулі кілька місяців (і особливо майбутні — до інавгурації Трампа) використовувалися й використовуватимуться росією лише з однією метою: своїм наступом в Україні показати, що ресурсу в армії РФ достатньо для того, щоби воювати роками, і наступ ніколи не закінчиться. А якщо так, то зупинити російські війська можна лише домовившись на умовах Москви.
Ось тільки наступ російських окупантів триває не зовсім за тим планом, який замислювався найвищим військово-політичним керівництвом у кремлівських бункерах. Так, наступ продовжується, але без істотних досягнень оперативно-тактичного рівня.
Тактичні перемоги, невеликі села та лісопосадки, міста (навіть не обласні центри, а районного значення) — все це навряд чи можна назвати нищівним та епічним наступом, якщо аналізувати без емоцій, а раціонально та розважливо. А тут ще й ляпас у Сирії.
Ресурсна федерація московії постає у винятково непривабливому світлі. Не так, як хотілося б путіну її «піднести» західним лідерам — і сирійський наступ тільки ще глибше втоптує старання Кремля у болото.
Саме тому події, що відбуваються в Сирії, для нас вкрай важливі, і, попри відстань між нашими країнами, вплив один на одного вкрай великий. Адже якби РФ не була настільки ослабленою війною в Україні, то обов'язково відправила б уже кілька десятків бортів Іл-76 із допомогою Асаду.
Скажімо, у вигляді рязанських хлопчиків, які вистрибують з авіатранспорту, що рухається, з криком «За ВеДеВе!» і наступ сил спротиву мав би зовсім інший ефект. Тим часом сирійський бліцкриг також може стати Україні корисним.
