Буремний 1917: непроста історія відродження Полтавського педагогічного

Опінії
27 березня, 12:31
Дореволюційна Полтава
Дореволюційна Полтава

Українізацію вишу започаткував Олекса Левитський.

Журналіст, історик

У 1917 році, із початком Української національно-визвольної революції у Полтавському учительському інституті, який був відкритий у 1914 році, почала розгортатися демократизація та українізація.

Етнічні росіяни-викладачі, на чолі з директором Олександром Волніним, на знак протесту і неприйняття такої політики переводяться до Новомиколаївського учительського інституту (тепер Новосибірськ).

Новим директором призначили Олексу Левитського, який згідно спогадів видатного українського педагога Григорія Ващенка  «… був справжнім українським патріотом, людиною з ґрунтовною освітою і разом із тим чулий і тактовний».

Олекса Августович народився у місті Дашів Київської губернії (зараз Вінниччина) у 1872 році. Освіту здобував спочатку у Київській колегії, яка вважалася однією з найкращих в Російській імперії, а потім, у 1895 році, успішно закінчив історико-філологічний факультет Новоросійського (Одеського) університету. У 1899 році, склавши іспити, дістав право викладати в гімназіях російську мову і словесність.

Олекса Левитський
Олекса Левитський
Фото:Оцифровано автором

На початку ХХ ст. працював інспектором та попечителем шкіл на Кубані. З початком Української революції 1917 року, одним із перших почав здійснювати заходи по українізації шкіл Таганрогщини, що етнічно завжди були українськими (зараз територія Росії).

У липні 1917 року повернувся до Наддніпрянщини. Г. Ващенко згадував: «Олекса Августинович Левицький швидко перетворив інститут на справжню українську школу. Він закликав до інституту українських педагогів і між ними В. Щепотьєва, пізніше відомого науковця, літературознавця і етнографа. Керування зразковою школою він доручив Федору Пошивайлу, що потім став відомим як добрий методист. Із педагогів, що працювали в інституті раніш, залишилося небагато, але був між ними Лисогорський, запеклий україножер, який вміло приховував свої настрої».

Улітку 1917 року, в рамках демократизації, Тимчасовий уряд у Петрограді видав постанову, якою передбачив поділ учительських інститутів на відділення: фізико-математичне, словесно-історичне, природно-географічне.

Полтавський інститут у цей же час зіткнувся із проблемою відсутності будівлі. Час оренди приміщення по вул. Фабрикантській (зараз Балакіна) сплив, тому навчання вимушено перенесли у будинок на вулиці Ново-Кременчуцькій (зараз Лідова).

Протягом літа-осені 1917 року ситуація в місті загострювалася. У Полтаві зросла злочинність, через колапс правоохоронної системи, у місті було багато демобілізованих солдат і дезертирів, які тікали з фронту після невдалих наступів російської армії на позиції Австро-Угорщини. У жовтні 1917 року О. Левитського обрали головою Полтавської Просвіти, яка, будучи фінансована потужним кооперативним рухом, зайнялася працевлаштуванням випускників Полтавського учительського інституту та українізацією шкіл.  

У Петрограді 7 листопада 1917 року стався збройний переворот, в ході якого владу Тимчасового уряду було повалено і до влади прийшли більшовики. У грудні Раднарком висунув ультиматум Центральній Раді, в якому вимагали узаконити червоні війська в Україні і припинити їх роззброювати. Київ відхилив вимоги Леніна і Троцького. 

Вже 21 грудня червоні війська захопили Харків, де проголосили владу Рад. У цей час ситуація в Полтаві була напруженою, до неконтрольованої злочинності додалися банди більшовиків, які вели активну пропаганду серед робітників і містян, намагаючись паралізувати діяльність міста. Врешті 18 січня 1918 року командуючий військами більшовиків Володимир Антонов-Овсієнко видав наказ про наступ на Полтаву. У цей же день командуючий силами української армії генерал Петро Болбочан відвів війська до Кременчука. На місто почав наступати загін більшовиків українофоба Михайла Муравйова. У Полтаву більшовики вступили без бою, де до них приєдналися місцеві прихильники. Окремий опір чинили студенти Віленського училища, полку імені Мазепи та Петра Сагайдачного, які забарикадувалися у Кадетському корпусі. 

Із зміцненням більшовиків у місті почали виникати конфлікти. Місцеві комуністи не підтримували радянську армію і прагнули зробити Полтаву незалежною ні від Центральної Ради, ні від Росії. Через що М. Муравйов організував терор, створив місцеву раду і знищував політичних опонентів. 

Навчання в полтавському учительському інституті за таких умов було зупинене через відсутність фінансування.

Після укладання Брестського миру між УНР і Центральними Державами, розпочався контрнаступ україно-німецько-австро-угорських військ. В ході яких весною 1918 року Полтава була звільнена від більшовиків. Заняття у Полтавському учительському інституті поновилися.

Спеціально для «Останнього Бастіону»

Читайте також:
Громадянська війна та окупація негативно вплинули на розвиток одного із провідних вишів України.
04 квітня, 13:13
Російська імперія суттєво відставала від Заходу.
15 березня, 13:19
Успенську церкву підірвали на «раз-два-три».
02 березня, 10:16
Важливу роль у визначені людьми своєї ідентичності відіграють символи та історична пам'ять, як архітектура.
вчора, 09:18
Правоохоронні органи брали безпосередню участь у вуличній стрілянині на Київщині, але про це нічичирк.
01 червня, 12:52
Поліціянти сумлінно виконують виключно забаганки очільника міністерства внутрішніх справ, а не стоять на сторожі правопорядку.
01 червня, 10:20