Чернігівський Рембо

Чому держава саджає за ґрати своїх героїв?

Складність повернення ветеранів війни до мирного життя та їх інтеграції в тилове суспільство нам доведеться осягнути в повному обсязі після закінчення війни, але те, що відбувається навіть зараз, уже потребує реакції.

І питання тут — у більшій мірі саме до тилової спільноти, яка, схоже, відмовляється з розумінням ставитися до тих змін, які відбуваються з людиною на війні.

Історія, яку я опишу далі, — дуже показова і точно не поодинока.

Для початку уявіть портрет людини.

17-річний хлопець із села Чернігівської області у 2015 році, реагуючи на вторгнення росії, вирішує пов’язати своє життя з армією та йде вчитися до Національної академії сухопутних військ імені Сагайдачного.

Закінчивши її у 2019 році, наш герой, якого звуть Артем Панчик, стає командиром розвідувальної роти. На цій посаді він проповзав по фронту майже чотири роки, отримав кілька нагород, серед яких — два ордени «За мужність» від Президента, дослужився до звання майора та з кінця 2023 року обіймає посаду заступника командира батальйону.

У квітні 2022 року в Артема народилася донька, а у 2023-му його дружина — Катерина Панчик — теж пішла на військову службу.

Сформували уявлення?

А далі починається, власне, історія.

На початку 2025 року Артем отримує поранення, демобілізується та після 10 років в армії і на фронті повертається до тилового життя.
Роботи нормальної немає, адже, окрім уміння воювати, Артем мало що вміє.

21 травня ввечері в Артема стався вуличний конфлікт із групою поліцейських Чернігова, які намагалися затримати людину, що переховувалася від ТЦК.

За версією поліцейських, Артем Панчик допоміг затриманому втекти від копів та завдав шкоди здоров’ю правоохоронців.

Деталі інциденту мені невідомі, як і те, що сталося далі з хлопцем, якого хотіли затримати за ухилення від мобілізації.

Але в підсумку затримано було саме ветерана війни — Артема Панчика.

Йому миттєво пред’явили підозру за ч. 2 статті 345 — «Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків».

Так само миттєво суд обрав йому запобіжний захід — домашній арешт, з формулюванням: «існує ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду через відсутність соціальних зв’язків, схильність до кримінальних правопорушень і так далі».

У преамбулі обвинувального акта ветеран війни з двома орденами охарактеризований поліцією лише як: «непрацюючий, без судимості громадянин України».

Перспектива справи, як кажуть прокурори, — дуже хороша.

П’ять років за ґратами для 27-річного Артема Панчика — цілком реальний строк.

Я ні в якому разі не виправдовую дії Артема в його конфлікті з поліцейськими та не підтримую його бійку з ними — це точно неправильно.

Але дії поліції, прокуратури Чернігова та суду виглядають ще більш неадекватними та спекулятивними.

• Панове прокурори, ви дійсно вважаєте, що така людина, як Панчик, заслуговує п’яти років ув’язнення після всього, через що він пройшов і що сформувало його поведінкові реакції?
• Ви уявляєте психічний стан людини, яка останні роки провела в розвідці та цілодобово вбивала ворога?

Усі військові повертаються в тил із загостреним відчуттям справедливості.

І проблеми вони вирішують як на фронті — миттєво, підручними засобами.

І ця проблема — з урахуванням кількості бійців, які повертаються та ще повертатимуться з війни — буде лише наростати.

Але у вас, шановні читачі, може бути інша позиція. Висловіть її.
Прокуратуру Чернігова просимо подумати над цією історією. Зупиніться.

Ну і прошу розголосу та репосту.