Чи можна критикувати владу під час війни?
Відповідь риторична, але очевидна: і можна, і треба. Чому? Щоби влада не капітулювала і щоби на тлі бойових дій не скурвилася і не крала.
Від початку російського вторгнення не вщухає дискусія, чи можна під час війни займатися критикою чинної влади. Як у противників, так і у прихильників критики є ціла низка цілком вірних аргументів.
Перші справедливо помічають, що критика може призвести до розбрату всередині суспільства, що як ніколи має бути консолідованим у часи російської агресії. Другі ж зазначають, що влада не бездоганна, непрофесійна та корумпована й тому маємо право критикувати владу у будь-який час, щоб стимулювати її роботу.
Спробуємо розібратися в цьому питані разом. За приклад візьмемо скандал, який розгорівся довкола заяв американської конґресвумен Вікторії Спартц, котра у своїх зверненнях та інтерв'ю не цурається критики української влади, закидає нашим можновладцям погану підготовку до війни, корупцію, закликає до створення ефективного моніторингу наданої Україні фінансової допомоги.
Але особливе місце в хрестовому поході пані Спартц проти Банкової займають постаті Андрія Єрмака та його заступника Олега Татарова. Обидва звинувачуються в блокуванні роботи антикорупційних органів в Україні, а Єрмака чи не прямо підозрює у саботажі та грі на руку Кремля, закликаючи адміністрацію президента Джозефа Байдена розібратися в його роботі та вимагаючи його відставки.
Такі заяви американського політика ще й українського походження викликають справжній шторм як в середині американського Конґресу, так і в середині українського суспільства. Підігріває градус обурення також той факт, що загалом пані Спартц є одним з основних лобістів "ленд-лізу" у Конґресі США івиступає з низкою ініціатив по допомозі своїй історичній Батьківщині.
Не беремося давати оцінки висловлюванням пані Спартц, але хвилює той вплив на політичну ситуацію в Україні, які мають заяви конґресвумен. Особливо на фоні знову відкритого нового політичного сезону у владних кулуарах.
Безумовно, політичні опоненти команди Володимира Зеленського не змогли пройти повз такої теми та почали атаку по всім "інформаційним" фронтам. Чинні очільники державного апарату з подвійною завзятістю почали відбиватися як від політичних опонентів, так і від самої пані Спартц особисто.
Заява українського Міністерства закордонних справ на її адресу прозвучала у доволі різких і, м'яко кажучи, не дипломатичних тонах. На секунду навіть здалося, що справжня війна на фронті зупинилася та уступила своє місце війні за політичні рейтинги в кулуарах українського політикуму; а цього допускати аж ніяк не можна.
Можновладці не мають перетворювати війну на свої політичні ігрища, особливо коли від результатів цієї війни залежить існування української державності. Втім, якщо деякі дії чинної влади можуть викликати небезпеку для нашої спільної справи, вказувати на них можна і треба, не перетворюючи саму критику на політичний балаган.
У цьому ключі зерном для раціональної критики з усього кейсу Вікторії Спартц виступають проблеми корупції та постаті Єрмака і Татарова. По суті Спартц розкрила секрет Полішинеля та сказала вголос те, про що в середині країни знають всі.
Питань до Андрія Єрмака та Олега Татарова дуже багато, матеріалів журналістських розслідувань для висунення публічної недовіри – ще більше. Але якщо раніше це було питанням нашої внутрішньої політики, то зараз воно набуває плоскості міжнародного скандалу.
Стає зрозумілим, що ці чиновники відверто дратують наших західних партнерів. І ті звинувачення, які висунула американська конгресвумен українського походження насправді давно вже існують в головах західних і зокрема американських можновладців.
Звідси з'являється нерозуміння такої надмірно принципової позиції, яку займає чинна влада щодо цього питання. Навіть якщо допустити, що президент та його команда вважають ці звинувачення неправдивими, навіщо далі роздратовувати країни-постачальники такої необхідної для нашої перемоги західної зброї?
Можливо під час війни не варто дратувати одразу обидві сторони, аби не порушувати консолідацію та не ставити під ризик наші шанси на скорішу перемогу над ворогом? І справа тут зовсім не у політичній кон’юнктурі, а в інтересах всієї держави.
Підходячи з суворими мірками, щоби не шкодити справі дійсно патріотичні чиновники повинні були б відкинути особисті інтереси й образи та подати у відставку. Отож на питання чи можна критикувати владу під час війни наша відповідь – так.
Але ця критика має бути конструктивною та не має перетворюватися на політичне шоу та гризанину. Безумовно існує ціла група можновладців, які ставлять особисті інтереси вище потреб країни, рішення та поведінка яких є відверто шкідливими і які б не мали займати свої посади, особливо під час війни.
Також існує ціла купа суто внутрішньополітичних питань, відсутність вирішення яких ми не можемо списати на війну. Навпаки, більшість з них необхідно вирішувати саме зараз, аби не зазнати поразки.
І якщо влада з тих чи інших причин ігнорує, чи не помічає ці питання, кому як не громадянам вказувати на їхнє існування. Втім критика має бути саме критикою, вона має допомагати розв'язувати питання від яких прямо залежить наша перемога та покращення нашого життя.
Спроби ж перетворювати болючі питання на балаган, свято демагогії, партійного та особистого піару – шкідливі. Вони несуть у собі загрозу суспільству та можуть прямо і негативно вплинути на результати війни.
Автор – Микита Нерез, боєць Національно-визвольного руху "Правий сектор"
