Чому споживацтво і задоволення занапастять людство?
26 липня – день народження видатного англійського письменника-фантаста, філософа, автора роману "Дивний новий світ" Олдоса Гакслі.
До його 129-річчя редакція інформаційної агенції "Останній Бастіон" наводить текст, написаний майже століття тому, але який досі актуальний та вартий уваги:
«Небезпеки, які по-справжньому загрожують нашій цивілізації, навряд чи мають зовнішній характер. Це не божевільні політики, не війни та не породжувані ними банкрутства, але вони також мають свій вплив.
Однак набагато більшу тривогу викликають ті небезпеки, які загрожують їй зсередини, – загрожують не так здоров'ю та майну, як самій свідомості сучасної людини. На мій погляд, з усіх різноманітних отрут, які наша цивілізація потихеньку синтезує у своєму власній утробі, навряд чи знайдеться більш сильнодійне, ніж дивне і страшне явище, що позначається у побуті терміном "задоволення".
Подібно до будь-якої іншої людини при здоровому глузді та з нормальною психікою, я терпіти не можу працювати. Але я краще погоджуся щодня висиджувати по 8 годин за чиновницьким столом, ніж бути приреченим на життя, повного "задоволення".
Був час, коли розваги вимагали від людей певних розумових зусиль. Наприклад, у XVII столітті члени королівських сімей та їхні наближені отримували справжню насолоду, слухаючи промови ерудованих проповідників (скажімо, доктора Донна) та диспути на теологічні та метафізичні теми.
Частиною розважальної програми, запропонованої пфальцграфу Фредеріку з нагоди його одруження з донькою Джеймса I, була наукова дискусія, вже не пам'ятаю на якусь філософську тему, між хранителем королівської печатки лордом Вільямсом і групою кембридзьких логіків. Уявіть собі, що скаже нинішній володар, якщо університетські вчені запропонують йому розважитися подібним чином!
Особи королівської крові були не самотні у своїй любові до інтелектуальних насолод. В Єлизаветинську епоху будь-яка леді та будь-який джентльмен середнього культурного рівня могли за необхідності взяти участь у виконанні мадригала чи мотету (ті, кому знайома неймовірна складність та витонченість музики XVI століття, зрозуміють, що це означає).
Навіть простолюдини вибирали для себе розваги, що вимагають кмітливості, неординарності та особистої ініціативи. Вони слухали, наприклад, "Отелло", "Короля Лір" та "Гамлета", очевидно, з цікавістю та розумінням; співали та грали на музичних інструментах...
Селяни з року у рік виконували звичні обряди: навесні та влітку це були танці, взимку – пантоміми, восени – свято врожаю; і так далі за циклом. Їхні задоволення були розумними та живими, а люди самі докладали зусиль для того, щоби себе розважити.
Ми все це змінили. На місце старих задоволень, які вимагають розуму та особистої ініціативи, ми поставили організації-велети, котрі забезпечують нас готовою розважальною продукцією (продукцією, яка не вимагає від шукачів задоволень ні особистої участі, ні помітної інтелектуальної напруги).
Мільйони кінотеатрів пригощають публіку однією і тією ж прісною нісенітницею. Так, третьорозрядні письменники та драматурги-профани існували завжди, проте у минулому їхні твори швидко вмирали, не перетинаючи меж міста чи країни, в яких народилися на світ.
Сьогодні ж твори бездарних сценаристів поширюються із Лос-Анджелеса по всьому світу. Від незліченних глядачів не вимагається жодних душевних зусиль, жодної участі – вони мають лише сидіти та вирячитися на екран, бажано ще й споживаючи тоннами дешеву кукурудзу з мікрохвильовки.
Чи потрібна жителям демократичних країн музика? За старих часів вони створювали її самі, тепер їм досить просто увімкнути грамофон; а якщо вони захочуть літератури, то для цього є преса.
Звичайно, номінально преса існує задля того, щоби ширити інформацію. Але насправді її завдання полягає у тому, щоби люди гаяли свій час, не вимагаючи від них жодних зусиль і не обтяжуючи їхній розум жодною думкою.
Слід визнати, що це завдання вона виконує із винятковим успіхом. Ви можете багато років поспіль прочитувати по дві газети щодня і ще одну у неділю, жодного разу не зіткнувшись із необхідністю поворушити мізками й узагалі хоч трохи зосередитися – досить просто ковзати не надто уважним поглядом уздовж друкованих стовпців.
В окремих верствах суспільства все ще популярні види спорту, які вимагають від людини особистої участі. Дуже багато представників середнього та вищого класу грають у гольф і теніс, а ті, хто багатший, – стріляють птахів, полюють на лисицю і катаються на лижах в Альпах.
Але величезні маси населення навіть спортом опосередковано займаються, віддаючи перевагу спостереженню за футбольним матчем тяготам і небезпекам самої гри на полі. Це правда, що у всіх верств ще й танцюють, але танцюють, повсюдно здійснюючи одні й самі рухи під одні й самі мелодії, бо з танцю зараз ретельно витравлено всі сліди як місцевої, так і індивідуальної своєрідності.
Ці пасивні задоволення, ці готові розваги, однакові для всіх жителів західного світу, безумовно, є грізною небезпекою нашій цивілізації. У робочі години переважна більшість людей вже зайнята виконанням суто механічних завдань, а тепер й у години дозвілля ми вдаємося до розваг, настільки ж стандартизованих, які потребують так само мало розуму та ініціативи.
Додайте таке одноманітне дозвілля до такої ж одноманітної роботи та отримаєте в сумі "бездоганно" порожній день, дотягнути до кінця якого вже величезне полегшення. Отруюючи себе таким робом, наша цивілізація легко може докотитися до передчасного маразму.
З душею і мізками, що атрофувалися через бездіяльність, не вміючи розважити себе і настільки загодоване штампованими розвагами людство здатне лише дедалі на явну демонстрацію насильства і жорстокості. Демократичне суспільство майбутнього ризикує захворіти на смертельну хронічну нудьгу і, цілком імовірно, воно піде шляхом стародавніх римлян, які врешті-решт теж, точно як ми зараз, втратили здатність себе розважати.
Нестерпна нудьга змушувала їх вимагати все більше гладіаторів, усе більше слонів, які вміють ходити канатом, усе більше екзотичних тварин, яких можна зарізати на очах у публіки... Наше ж суспільство вимагає не меншого, проте завдяки існуванню небагатьох ідеалістів не отримує всього, чого йому хочеться.
Найжорстокішими видами розваг зараз насолоджуються лише таємно. Щоби задовольнити свою тягу до вбивств та кровопролиття, ви повинні стати членом Ку-Клукс-Клану або іншої організації орденського типу.
Втім, не слід впадати у відчай: швидше за все, ми ще побачимо, як кров тече ареною іподрому. Приборкання людей, які прагнуть за всяку ціну заглушити нудьгу, може виявитися непосильним завданням навіть для ідеалістів».
Насамкінець медіаагенція "Останній Бастіон" закликає читачів пам'ятати, що людська дурість сама по собі набагато небезпечніша, ніж ми звикли про неї думати.
