Чому справа Магамедрасулова вивела на світ записи Міндіча про «Енергоатом»
Лубінець, Галущенко, Стефанішина: невидима мережа недоторканних.
Бачите, панове, яку користь волелюбному українському народові приніс арешт детектива НАБУ Магамедрасулова. Якби Руслан Сентябрійович не опинився за тюремними ґратами, ми ніколи б не довідалися про роль ґаспадіна Міндіча в політичному житті сучасної України, не взнали б, звідки беруться гроші для доплат «у конвертах» народним депутатам із фракції «Слуга народу» і досі вважали б міністра енергетики Галущенка порядною людиною.
Упродовж шести років НАБУ відмовлялося розслідувати корупційні схеми Галущенка, навіть після того, як на лаву підсудних була відправлена соратниця Германа Валерійовича по розкраданню коштів державного бюджету — нинішня надзвичайна і повноважна посол України в США Ольга Стефанішина, яку зараз судять у Вищому антикорупційному суді. І лише арешт старшого детектива Магамедрасулова, що, за версією СБУ, займався продажем технічної коноплі в росію (а за версією професійних «громадських активістів» — в Узбекистан), змусив директора НАБУ Кривоноса пригадати, для чого був створений цей «правоохоронний» орган.
Така заповзятість Кривоноса свідчить про те, що Магамедрасулов ділився з начальством своїми нетрудовими доходами — інакше директор НАБУ не став би витягувати з тюрми свого підлеглого та шантажувати главу Офісу Президента Андрія Борисовича Єрмака (нехай святиться ім’я Його!), вимагаючи випустити Магамедрасулова на волю. Але завдяки цьому шантажу виплили на світ божий записи розмов між ґаспадіном Міндічем, на якого Зеленський оформив свою частку у 50% статутного фонду ТОВ «Квартал 95», та особами, причетними до розкрадання «Енергоатому». І це не може не тішити.
Потрапив під роздачу й Герман Галущенко, витівок якого НАБУ не помічало роками. Доказом цього є справа № 991/7772/23, яка зараз розглядається у Вищому антикорупційному суді за обвинуваченням ексміністра юстиції України Олени Лукаш, надзвичайної та повноважної послині України в США Ольги Стефанішиної і кількох колишніх клерків Мін’юсту.
Згідно з фабулою справи, Стефанішина за часів президента Януковича керувала відділом правового забезпечення європейської інтеграції в Департаменті євроінтеграції Мін’юсту й була причетна до організації тендеру на проведення трьох порівняльних «досліджень» українського законодавства з європейським. Вартість однієї сторінки цих «досліджень» становила від 1400 до 4500 грн (у цінах 2010 року, коли за долар давали 8 гривень), а якість була приблизно такою ж, як і дисертація нинішнього міністра освіти Лісового. У зв’язку з цим Ользі Стефанішиній ще у 2019 році було повідомлено про підозру, а в 2023 році справу направлено до суду.
Ексміністр юстиції Олена Лукаш, яка опинилася на лаві підсудних разом зі Стефанішиною, до цієї оборудки, найімовірніше, відношення не мала — такі мізерні суми Олену Леонідівну навряд чи цікавили, а 2,5 млн грн розійшлися по кишенях чиновників Мін’юсту. Однак у ході досудового розслідування спливла цікава деталь: бюджетні кошти Стефанішина (саме вона підписувала акти виконаних робіт) переказала фірмі ТОВ «Європейська правова група», засновниками якої виявилися, ясна річ, підставні особи. Але сама ця фірма до 2019 року була зареєстрована за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 13/42, кв. 18 — у квартирі, що належить Герману Валерійовичу Галущенку, який за часів Януковича обіймав посади помічника міністра Лукаш і директора Департаменту судової роботи Мін’юсту.
«Справа Лукаш—Стефанішиної» — це знамените кримінальне провадження, яке розслідував Горбатюк під машкарою «справ Майдану» і тягав Лукаш, як мавпа газету. Про підозру ексміністру юстиції повідомляв заступник генпрокурора Чумак — знаменитий «соросьонок» і найближчий соратник попереднього директора НАБУ Ситника та його вірного трубадура Шабуніна.
У зв’язку з втратою прокуратурою функцій органу досудового розслідування це кримінальне провадження було направлено генеральним прокурором Рябошапкою з Генпрокуратури до НАБУ. Але доблесні НАБУ та САП, які за перебігом майже чотирьох років спрямували кримінальне провадження у Вищий антикорупційний суд, не стали з’ясовувати, хто був власником фіктивної фірми. Тож Галущенко не проходить у цьому кримінальному провадженні навіть як свідок.
Про те, що саме Галущенко займався «обналом» для Стефанішиної, я писав багато разів, але директор НАБУ Кривонос та керівник САП Клименко, які є уважними читачами мого телеграм-каналу, роблять вигляд, що нічого про це не знають. Вірю, що роблять вони це безкоштовно й не взяли з Галущенка ані цента.
Що ж до Стефанішиної, то НАБУ та САП не лише не проінформували заокеанських партнерів, які погоджували її призначення послом у США, що цю мадам зараз судять за корупційний злочин, але навіть не ініціювали зміну запобіжного заходу, коли стало відомо, що обвинувачена від’їжджає за кордон.
Вдуматися тільки: роздмухувану НАБУ «справу Міндіча—Галущенка» у Вашингтоні офіційно, від імені України, коментує людина, яку судять за розкрадання коштів державного бюджету через фіктивну фірму, відкриту Галущенком.
Втім, чого дивуватися, якщо Кривонос дав можливість покинути Україну ґаспадіну Міндічу, який перебував під неусипним візуальним спостереженням Оперативно-технічного управління НАБУ? Бо метою галасу навколо Міндіча є не розслідування корупційних злочинів, а примітивні торги: мовляв, ми не стали затримувати вашого Міндіча, а ви за це випустіть із СІЗО нашого Магамедрасулова.
Думаю, що після того, як слідчий ДБР повідомить про підозру старшому детективу НАБУ Родіону Бірюкову, кримінальне провадження щодо якого зареєстроване за моєю заявою, ми взнаємо ще більше подробиць із життя придворної еліти. Можливо, з метою зам’яти «справу Бірюкова» НАБУ навіть почне розслідувати злочинну діяльність улюбленця Зеленського — Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лубінця, який розкрадає кошти, призначені для допомоги дітям, що були вивезені окупантами з України. Кримінальне провадження щодо Лубінця зареєстроване в НАБУ також за моєю заявою ще 5 лютого 2025 року, але досудове розслідування Кривонос досі блокує.
На цю тему — чудовий (як завжди) малюнок Георгія Ключника.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
