Чорний листопад 2014 року або непокараний злочин російських окупантів
Глибоко помиляється той, хто вважає, що путінські найманці уникнуть кари за один кривавий епізод великої епопеї за український Донбас.
Замість подушки нажаханий танковими обстрілами сусід кричав у екран бетонної стіни. Після пережитого стресу вони йому ввижалися кілька разів на тиждень.
Цей лемент чули сусіди та внутрішнім голосом розпочинали цитування рядків знайомих псалмів. Першими йшли три крапки, коми та притамовані під серцем знаки оклики, лише після них слідували розпізнавані слова.
Тримати акваріум у помешканнях стало безсенсово, вібрації стін внаслідок прильотів у сусідні квартали ударною хвилею кришили будь-яке скло на своєму шляху. Тому люди випускали рибок у чорні калюжі, а порожні скляні куби з розпатланими водоростями виносили до смітникових баків у двори багатоквартирних будинків.
За широкими плечима висотного будинку, який містяни охрестили "Розмальовкою", причаїлося місто. Перед його фасадом чорніла "дорога життя" до позицій ясинуватської розв'язки, а за його потилицею сірими плямами осідали двори та прогалини міжбудинкового простору.
З часом у панельні стіни "Розмальовки" вросли тотальний жах і глухий крик усіх, кому ця багатоквартирна споруда послугувала склепом колективного поховання. У розпал протистояння окупантам на одному з поверхів у капсулі німого помешкання снаряд забрав життя цілої родини.
Згустки крові та розшматовані частини тіла розлетілися поверхнею інтер'єрних стін, немов м'якота стиглого буряка під натиском електричного блендера Bosch. З того часу тонкоголосі протяги виють і оплакують загиблих пролітаючи наскрізними вибоїнами та мертвими коридорами багатоквартирної панельки.
А за 9-м валом широкоплечих будинків панують сутіні спальних кварталів. Підеш навпростець від внутрішнього кута "дев'ятини" через галявину – вийдеш до сиротинця.
Двоповерхова ордерна споруда за часів обкомів слугувала дитячим садочком. Пролетарські діти тут наминали манку у слинявчиках, поки їхні батьки дотискали свою зміну на комбінатах і шахтах.
Утім, до війни профіль закладу змінився і сюди заселили безпритульних дітей. Більшість із них були привезені з прилеглого Донецька й у видовжених коридорах садка тривалий час панувала дитяча комуна на кшталт "республіки ШКІД".
Перед тим, як снаряди вперше здійнялися у небі над Авдіївкою у сиротинці проживало, приблизно півтора десятка зворохоблених крихіток. Із початком активної фази бойових дій їх швидко евакуювали вглиб мирних територій.
Розгалужена у плані будівля скидалася на велетенську літеру "Н". В її нутрощах дітям не складно було сховатися від вихователів.
Заплутані коридори запліталися у лабіринт. І з вікон протилежних будинків не раз було видно, як малі відчайдухи зв'язаними простирадлами спускаються з другого поверху на асфальт внутрішнього двору та зникають між хрущовками мікрорайону.
З початком війни заклад для безпритульних дітей припинив своє існування. У період окупації в його інтер'єрах панувала безлюдна тиша і смички перехресних протягів плодили тонкі монотонні ноти скиглення.
Довкола міста стягувалася військова техніка і лінії вогневих позицій вигиналися півмісяцем на підступах до окраїнних кварталів. Невдовзі над дахом головної адмінспоруди замайорів синьо-жовтий прапор.
Розрізнені друзки терористичних формувань були вибиті з міста натиском безкомпромісного вогню визволителів. Лінія фронту просунулась ближче до окупованого Донецька.
Попереду вимальовувалась похмура перспектива боїв в районі ясинуватської розв'язки, шахти "Бутівка", борня за "Алмази" та кривава епопея на приміській промзоні. Колишній сиротинець не міг повернутися до штатного режиму свого функціонування.
Причиною цього стало близьке розташування лінії фронту. Відтепер міцні стіни та бетонні перекриття стали повноцінним прихистком для українських військових.
Із моменту визволення Авдіївки тут почали зупинятися військові медики та бійці підрозділів, які виїжджали чи поверталися з нуля. Цією інформацією володіли терористи, маючи у звільненому місті стукачів, що зливали дані по українським воякам.
Основна частина ворожих зарядів була спрямована на район, де розташовувався сиротинець. Один зі снарядів ліг на асфальт у внутрішньому дворі; його уламки вмить винесли усі вікна, котрі мала будівля.
Стіни інтер'єрів були порубцьовані глибокими вибоїнами. Внаслідок цієї диверсії жоден військовий не постраждав; але констатувати успішне завершення смертоносного торнадо було зарано.
Декілька фатальних снарядів лягло на прилеглому тротуарі та забрало життя 3-х цивільних осіб. Їхні тіла лежали поблизу житлового будинку за бетонним парканчиком, яким було обнесено територію "приюту".
Людина, котра впала на чорний ґрунт прибудинкової ділянки, рознесло на тисячі шматків. Від тулуба і голови лишився згусток криваво-волокнистої консистенції; розпізнати її антропоморфні риси було фактично нереально.
Цей випадок став окремою сторінкою трагічних сюжетів війни на Донбасі. І глибоко помиляється той, хто вважає, що комусь із російських найманців вдасться уникнути кари за цей кривавий епізод великої епопеї за український Донбас.
Час не лише лікує рани. Ба більше: він чітко протоколює обставини смертоносних трагедій, до яких причетні люди з двоголовим орлом на шевронах.
