Contra spem spero
«Російська війна проти України — це не наша війна». Ми будемо чути це, на жаль, як би не було боляче від несправедливості.
- Несправедливість і в тому, що російський ультиматум було направлено 15 грудня 2021 року не до Києва, а до Вашингтона й Брюсселя. Ультиматум був відкинутий — й атакували саме Україну.
- Несправедливість і в тому, що досі не створено військову коаліцію примусу агресора до миру.
- Несправедливість і в тому, що Україна завжди підтримувала США, навіть якщо це стосувалося безпосередньої участі українських військових, чоловіків і жінок.
- Коли США були шоковані терористичними атаками 11 вересня 2001 року — Україна виступила спільно з партнерами. Це була «не наша війна».
- Коли США закликали Україну приєднатися до Міжнародної коаліції сил в Іраку — Україна приєдналася. Це була «не наша війна».
- Коли США створили коаліцію проти ІДІЛ — Україна не залишилася осторонь. Це точно була «не наша війна».
Якщо ви відкидаєте такий підхід партнерства й взаємодопомоги — тоді вибудуймо всю логіку.
Це війна України? Ні! Ми її не починали, ми її не бажаємо всіма фібрами душі.
Це війна НАТО чи ЄС? Ні.
Це війна США? Ні.
Тим більше це — не війна Австралії чи Японії, Канади чи Південної Кореї…
Але є одне але.
Історія вже неодноразово доводила: коли потужні країни уникають своєї посильної ролі у колективній протидії агресору і готові прийняти ганьбу — від союзників, від партнерів, від тих, хто бажає вашої слабкості, від ворогів, від родичів і друзів десятків тисяч загиблих, що віддали свої життя не лише за свою Батьківщину, але й за безпеку людей в Європі, за збереження міжнародних норм, правил та відновлення миру — тоді вони отримають і ганьбу і війну!
І тоді вже не буде жодного охочого приєднуватися до вас, навіть у справедливій справі.
Тому все ще щиро сподіваємося на правильний розвиток подій та спільні дії у відсічі російським, іранським, північнокорейським агресорам!
