ДБР саботує розслідування стосовно Лариси Гольник

У полтавському територіальному управлінні ДБР не бачать чи не хочуть бачити правопорушень у діяльності судді Октябрського суду Лариси Гольник.

Ще на початку цього року, 21 січня, мною було подано до ДБР заяву про вчинення Ларисою Гольник кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч. 3 КК України. Минуло вісім місяців, але справа не зрушила з місця.

Коротко нагадаю історію скандальної полтавської судді.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 16 квітня 2010 року Гольник Ларису Владленівну було призначено на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави терміном на 5 років. В ході виконання своїх обов’язків на розгляді у судді Гольник Л.В. перебували матеріали кримінальних проваджень № 1/554/2/2018 по обвинуваченню Бур'ян Оксани Павлівни у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 366 ч. 2 ст. 190 КК України, яке було зупинено постановою суду від 29 січня 2014 року у зв'язку з оголошенням розшуку підсудної, та № 1/554/4/17 по обвинуваченню Юхна Василя Івановича (імовірно чоловіка, на даний момент вже колишньої судді Ленінського районного суду Полтави Юхно Світлани Петрівни) за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК України, яке було зупинено постановою суду від 19 грудня 2013 року у зв’язку з тяжким станом здоров’я підсудного.

16 квітня 2015 року у Гольник Л.В. закінчився п’ятирічний термін повноважень судді, на який вона була призначена відповідно до Указу Президента України. В зв’язку з цим вона була позбавлена права здійснювати правосуддя до вирішення питання про призначення її на посаду судді безстроково, що зобов’язувало її передати всі справи і матеріали, які перебували у неї в провадженні на час закінчення повноважень судді.

Діючи всупереч вимогам Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також Кримінально-процесуального кодексу України, суддя Гольник Л.В. після закінчення повноважень судді не передала в канцелярію суду для визначення підсудності за іншими суддями та утримувала у себе понад три з половиною роки вказані вище кримінальні справи.

Варто звернути увагу на те, що обидві справи були зупинені провадженням, перша в зв’язку з розшуком обвинуваченої, а остання – у зв’язку з захворюванням обвинуваченого. Це за умови, що провадження розшуку обвинуваченої можливе лише на підставі ухвали суду, максимальний термін дії якої шість місяців, після чого він підлягає продовженню шляхом постановлення нової ухвали, чого суддя без повноважень робити не могла і не робила, хоча на її адресу надходили звернення від компетентних органів з проханням про продовження розшуку обвинуваченої. Вона також не повідомляла про це керівництво суду, що може свідчити про її зацікавленість в ухиленні обвинуваченої від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєння особливо тяжкого злочину.

Крім того, Гольник не вживались жодні заходи щодо з’ясування питання про стан здоров’я обвинуваченого Юхна В.І. на предмет наявності законних підстав для зупинення провадження по справі, що призвело до закінчення термінів давності.

Таким чином, завдяки сприянню судді Гольник Л.В. одна особа, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, мала змогу протягом більше, ніж трьох з половиною років ухилятися від суду в зв’язку з неможливістю проведення її розшуку чисто з процесуальних міркувань, а інша за вчинення такого ж злочину уникала кримінальної відповідальності через закінчення термінів давності, що потягло за собою тяжкі наслідки.

Весь цей час суддя Гольник Л.В., імітуючи активну діяльність по боротьбі з корупцією, інсцинуючи свою виняткову суддівську принциповість, не маючи права здійснювати судочинство, демонструвала перед журналістами різних видань удавану суддівську завантаженість, показуючи при цьому велику кількість томів вказаних справ, які вона незаконно утримувала в себе в кабінеті і до яких фактично не мала жодного відношення.

За дивним збігом обставин 4 грудня 2018 року, за два тижні до підписання Президентом України Указу про її призначення на посаду судді безстроково чи то, отримавши інформацію з канцелярії Президента України, чи то інтуїтивно, відчуваючи загрозу власній безпеці із-за зловживання службовим становищем, з метою уникнення відповідальності за скоєне, Гольник Л.В. передала в канцелярію суду лише по одному тому кожної справи для передачі їх для розгляду іншим суддям. Інші томи з невідомих причин вона, перевищуючи свої службові повноваження, довгий час відмовлялась передати, утримуючи їх у себе, позбавляючи таким чином суддів можливості призначення справ до розгляду та прийняття по них процесуальних рішень.

Частиною 3 ст. 365 КК України передбачена кримінальна відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо вони спричинили тяжкі наслідки. В даному випадку тяжкі наслідки дій судді Гольник Л.В. полягають у тому, що через сприяння обвинуваченим в ухиленні від кримінальної відповідальності за корисливий, особливо тяжкий злочин, шляхом утримання матеріалів кримінального провадження у себе та блокування, таким чином, розгляду вказаних справ потерпілі по цих справам позбавлені можливості на відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди в особливо великих розмірах.

У заяві до ДБР я вимагав внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 365 ч. 3 КК України, відносно судді Октябрського районного суду міста Полтави Гольник Л.В., за фактом перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки. Але, як було сказано, «віз і досі там». Зрештою, що вже говорити про розслідування кримінальних справ, якщо в полтавському управлінні ДБР відмовляються спілкуватися з журналістами та допускати на прийом громадян?

Лариса Гольник вклала у побудову власного привабливого образу чималі кошти та зусилля. Створення ДБР кілька років тому позиціонувалося як колосальне досягнення у боротьбі з корупцією. Але, як бачимо, там, де багато пафосу і піару, замало дій. Точніше – замало добрих дій. А от лихих вистачає. І саме для їхнього прикриття необхідні згадані пафос та піар. А найгірше – коли два розпіарені суб’єкти «за дивним збігом обставин» знаходять порозуміння. Цікаво: скільки коштує цей «дивний збіг обставин»?

Геннадій Сікалов