День в історії: 8 квітня 1953 року комуністи розстріляли підпільницю ОУН і УПА Лесю Паєвську

ІСТОРІЯ
08 квітня, 17:12
День в історії: 8 квітня 1953 року комуністи розстріляли підпільницю ОУН і УПА Лесю Паєвську

Потрапивши в полон внаслідок зради ця мужня жінка не видала нікого і не просила помилування.

Весняного дня, 8 квітня 1953 року була розстріляна українська героїня Леся Паєвська. 

Відомо, що останню точку в її житті поставила шифрограма із Москви “Паевскую расстрелять немедленно”, що і було зроблено у Лук’янівській в’язниці.

Де поховали її тіло, не вдалося вияснити. СБУ, у відповідь на запити журналістів, відповіло, що у документах цього не вказано.

Олександра Томич-Паєвська була вчителькою, і характеризувалася зверхниками як напрочуд талановита спецзв'язкова високого рангу, здійснювала координацію діяльності Окружних Проводів ОУН-УПА Буковини й Гуцульщини.

...Це був один з небагатьох випадків, коли активна учасниця визвольної боротьби довгий час легально працювала вчителькою, спорудивши у своїй школі криївку, куди поступали відомості від підпільників. Так тривало три роки – з 1947-го по 1950. 

Довідка 

Леся Томич-Паєвська народилася 17 січня 1908 року в селі Нижній Березів Косівського району на Гуцульщині y священичій родині. Була дочкою о.Миколи Томича і Марії з дому Смалько, яка теж походила зі священичої родини. Майбутня підпільниця рано втратила батька, який молодим помер від туберкульозу.

Разом з мамою і братом вона жила і виховувалася у свого діда о.Миколи Смалька, який теж душпастирював на Гуцульщині.

Живучи в родині діда в селі Брустури, вступила до Коломийської жіночої семінарії Українського Педагогічного товариства, яку закінчила в 1926 році. В семінарії була активною учасницею Пласту. Після закінчення семінарії вона довго не могла дістати учительської посади, в налаштованій шовіністично проти українців, польській державі. 

Зрештою отримала працю аж на Волині. Там організувався великий гурт українських дівчат-вчительок із Галичини, які, до слова,  зробити значний внесок у підняття національної свідомості волинян.

Там Леся вийшла заміж за Дениса Паєвського, емігранта з-за Збруча. Він воював в армії УНР, батьків його розстріляли більшовики, він з братом емігрували на терени, підлеглі Польщі, а сестра, яка залишилася на підсовєтській Україні, померла в 1933 році від голоду.

У 1939 році на Волинь прийшли совєтські т.зв. “визволителі”. Хату Паєвських конфіскують, дозволивши їм жити лише в кухні, в хаті поселяється начальник НКВД. Денис Паєвський, рятуючись, перепливає Буг – і потрапляє в німецький концтабір. Леся ще деякий час працює вчителькою, але весною 1940 року довідується, що вона є в списках на вивіз… Тож вагітна на той час Леся бере за руку свого маленького сина Юрка і втікає на Гуцульщину, в Брустури, де її мати працювала директором школи.

Невідомо, коли саме Леся вступила до лав ОУН, але було це ще до Другої світової війни, і все своє життя вона посвятила національно-визвольній боротьбі. Мала псевдо “Орися”. 

Бувши освіченою і талановитою жінкою, володіючи кількома іноземними мовами, “Орися” блискуче виконувала різноманітні й складні доручення: визволяла підпільників із лабет гестапівців та мадярів, виконувала кур’єрські завдання різних рівнів УПА. 

Чудово вміла перевтілюватися – то була вишуканою аристократкою, то звичайною сільською дівчиною. Мала блискавичну реакцію і спритність, вміла виплутуватися із найскладніших ситуацій.
Щасливо вирвавшись з Волині, вона як вчителька і дочка директорки школи легко влаштувалася на роботу за фахом на Франківщині.

День в історії: 8 квітня 1953 року комуністи розстріляли підпільницю ОУН і УПА Лесю Паєвську_1

Лише 1950 році МГБ вийшло на “Орисю”. Про це стало відомо Проводові, і Окружний провідник “Борис” наказав цю підпільну точку закрити і перейти “Орисі” на нелегальне становище. 

Історики стверджують, що МГБ такого варіанту не чекало, вони вважали, що жінка з двома дітьми і старенькою мамою нікуди від них не дінеться і вичікували, щоб змогти вистежити і ліквідувати весь Провід двох округ ОУН, знечолити підпілля Буковини і Гуцульщини.

Та контррозвідка ОУН випередила плани чекістів. Леся була вчасно попереджена.

Безстрашна жінка сховала маму і меншого сина у родичів, подбавши перед тим про нові, фальшиві документи для них (за якими вони жили до самої смерті), а сама разом із 14-річним сином Юрком перейшла на нелегальне становище.

Вже в часи незалежної України очевидці розповідали про реакцію МГБ на зникнення цієї родини: в село наїхало повно автівок з емгебістами, були і чини з лампасами на штанях, добряче відлупцювали двох вчителів, які й не знали, за що їх б'ють, важко катували сусідку, якій Леся під якимсь побутовим приводом передала свою козу…

Її юний син Юрій теж став підпільником та отримав псевдо "Жук", хоч всі кликали його "Жучок", він швидко опанував друкарську машинку і працював як друкар листівок і різних підпільних документів, але й військовий вишкіл провідники йому дали, він освоїв різні види зброї і досвід конспірації.

...Останній рік у підпіллі Леся Паєвська працювала референтом пропаганди Окружного проводу ОУН. 

Вона була автором різних статей, листівок і навіть невеликих художніх творів, які після апробації в Краєвому Проводі друкувалися в підпільних виданнях. 

Праці свої Леся Паєвська підписувала шифром М-35.

В останньому своєму листі до родини Леся написала: "Ми всі загинемо, але ми свідомо вибрали цю дорогу, бо таких, як ми, треба було і буде треба, як зразок прийдешнім борцям за волю України".

Тим часом вороже кільце навколо підпільників стискалося все більше... Карпати спливали кров'ю…

В останньому своєму листі до родини Леся написала: "Ми всі загинемо, але ми свідомо вибрали цю дорогу, бо таких, як ми, треба було і буде треба, як зразок прийдешнім борцям за волю України".

В червні 1952 року було зліквідовано підпільну сітку ОУН Коломийщини. Прислужився до цього колишній окружний провідник Служби Безпеки ОУН Коломийщини на псевдо “Кіров”. 

З його допомогою МГБ вдалося майже повністю ліквідувати підпільну мережу ОУН Коломийщини. Арештовував підпільників сам “Кіров” зі спецбоївкою, малими групами, під виглядом перевірки по лінії Служби Безпеки, викликаючи групи на зв'язки. 
Залізна дисципліна підпілля і повне довір'я Проводу до члена Окружного Проводу, яким був “Кіров”, спрацювали на руку ворогові. 
Група за групою потрапляли у пастки. Відомих підпільників і тих, хто міг знати організаційні таємниці, намагалися захоплювати живими, багатьох рядових вбивали на місці.

На слід Паєвської МГБ вивів зрадник з СБ, за допомогою якого чекісти зліквідували керівний склад підпілля на Франківщині

27 червня 1952 року чекісти зуміли ліквідувати групу у складі шести осіб, у якій була “Орися” – Леся Паєвська і її син Юрко. 

Група вийшла на зв'язок у назначене “Кіровим” місце поблизу озера Лебедин. “Кіров” прийшов із групою емгебистів, переодягнених повстанцями. Лесю схопили, випередивши вибух приготованої гранати. 

Після нерівного бою були схоплені Юрко і побратими, двоє з повстанців загинули в бою, знищивши при цьому і кількох чекістів.

Слідство над Лесею (Олександрою) Томич-Паєвською та ще шістдесятьма підпільниками проводилося у Києві під безпосереднім наглядом Москви, звідки була надіслана група слідчих. Протягом слідства до січня 1953 року всіх заарештованих тримали в повній ізоляції, в одиночних камерах.

На допитах мужня жінка не видала нікого і не покаялася.

Леся Паєвська не видала нікого і не покаялася. Не дала ніякої інформації про зв’язки в краю і за кордоном, що цікавило кагебістів найбільше…
Розглядалася їхня справа найвищою судовою інстанцією совєтської імперії – Виїзною Воєнною Колегією Верховного суду Совєтського Союзу. 

З усіх 60 заарештованих членів ОУН і УПА лише Юрієві Паєвському, як неповнолітньому і ще одній жінці присудили 25 років концтаборів, решті – розстріл. 

Майже три місяці смертники чекали в Лук’янівській тюрмі офіційного затвердження вироку. Сімом підсудним замінили розстріл на 20-літній термін ув’язнення, всіх інших таки розстріляли. 

Це вже було після смерті Сталіна. Навіть без “вождя й учителя” система смерті не дала збою...

Інформація взята з відкритих джерел. Використано матеріали Львівської міської організації Всеукраїнської Ліги Українських Жінок та дослідника боротьби УПА  Василя Гуменюка.

Читайте також:
Ці українські воїни вважалися зниклими безвісти під час Бродівського котла у липні 1944 року.
07 квітня, 18:15
Методи боротьби Олександра Музичка був вкрай небезпечними для антиукраїнської влади.
24 березня, 14:16
"В час, коли білим світом ідуть криваві жнива – ти віриш лише у Бога і сімнадцятий “глок"...
14 березня, 17:48
Після закінчення другої світової війни він ще п'ять років стояв на вістрі боротьби українців за свою Незалежність.
05 березня, 17:27
“Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива”…
04 березня, 20:27
Воно має стати місцем, яке об’єднуватиме всіх українців у пошані до героїв, які віддали своє життя за Україну.
03 березня, 14:46