Держава – віддзеркалення суспільства, а влада – кожного з виборців
Сучасна українська "еліта" або радше вживати "иліта", з точки зору її формування та функціонування, – явище суто патологічне й огидне.
В українському суспільстві критеріїв ціннісного підходу приналежності до еліти не вироблено, принаймні розуміємо під цим терміном "стійку спільність людей із глибокими зв'язками, які мають спільні інтереси та доступ до важелів реальної влади".
А проте теперішня "еліта" в Україні, – це суто продукт розпаду СССР й унезалежнення колоніальної адміністрації в УРСР від метрополії.
Її типові постаті – партійно-господарська номенклатура, НКВДистські, пропагандистські та комісарські кадри, що були відряджені в Україну з Московщини для здійснення індустріалізації, колективізації та інших програм побудови комунізму.
Саме під їхнім окупаційним наглядом і були кадри, рекрутовані із місцевих; тобто, весь той персонал, який чинив погроми, геноцид, терор і масові репресії, що знекровили українську націю.
Опинившися при владі у 1990-х роках минулого століття, ця колоніальна адміністрація не змінила своєї природи, а необхідність у формуванні апарату незалежної держави вона використала для власного відтворення.
Демократичні інститути, багатопартійність, парламентаризм i поділ влад використали для пограбування народного майна, престижного і прибуткового працевлаштування своїх родичів та нейтралізації політичних рухів.
Тому ґенеза всіх щаблів цієї "еліти" є ущербною – там відсутня будь-яка етика, мінімальний культурний рівень, а мораль взагалі не має імперативу честі.
Відповідно вона позбавлена власного усвідомлення як носія української національної ідеї; нічого, крім цинізму, хамства, невігластва та жорстокості, вона передати не може.
Аби залишитися на своїх місцях, переважна більшість її представників готова поміняти все – ідеологію, переконання, релігію, стать...
Зробити в Україні щось осмислене можна буде лише тоді, коли ця каламутна хвиля зникне у небуття.
P.S. Щодо соціально-політичного аналізу еліт, їх еволюції та інволюції будуть цікаві праці Нікколо Макіавелі, Ґаетано Моска і Роберта Міхельса.
