«Геть від Москви!» або, де межа українського хуторянства?
Проблема українського суспільства: у нас мислення досі лишається хворо-провінційним, другосортно-провінційним відносно Москви.
Уявіть, на 31-му році відновленні незалежності ми досі чогось вважаємо, що провінція – це щось погане. Натомість метрополія – щось однозначно добре, якісне, елітне.
І вже котра поспіль влада намагається "компенсувати провінційність" залученням "справжніх авторитетів із метрополії". Раніше це були співаки й актори з метрополії – для загалу, політтехнологи з метрополії (по факту через одного відверто тупі, доволі часто нефахові й усі поголовно абсолютно необізнані з реаліями України) – для вузького кола своїх.
Все це – щоби довести: «Я не провінційний». Тепер тренди трохи зсунулись: залучають "справжніх опозиційних журналістів" із метрополії.
От тільки сценарій обирають старий, але ролі вже встигли кардинально помінятись. Тепер ми більше відповідаємо поняттю "метрополія", аніж Москва.
Це в нас відбувається основний двіж, а у них – вторинне мавпування, причому невдалі спроби. Це ми напряму активно залучені до регіональних і світових процесів, а Москва сидить за новою залізною завісою на периферії та хіба ловить відлуння ідей, планів, проєктів.
Власне нині, як і 1000 років тому, саме про нас говорить світ, а Москву вже помалу ховають як віджилий і більше не цікавий об'єкт. Але інертність мислення примушує вперто пхатись тими ж заіржавілими коліями, що й десятиліття тому: «Із Москви – значить, краще»; ну, або з Санкт-Петербурга.
Цікаво, а нікому на думку не спало, що вкрай цинічний, розумний, в міру ерудований Алєксандр Нєвзоров може стати незручним конкурентом не стільки для фахового журналістського середовища, скільки для самої політичної еліти України? Що його амбіції вимагатимуть більшого, ніж звична журналістська діяльність – і він скерує зусилля на отримання й нарощування власного політичного і соціального впливу?
Їдкий Нєвзоров їм ментально досі ближчий, ніж котрийсь настільки ж жорсткий і ядучий український політик. Відповідно, Нєвзоров відносно малими ресурсами може стати тим чинником, з яким доведеться рахуватись політикам і партіям, для чийого електорату Нєвзоров – авторитет. чи може стати авторитетом за мінімальних зусиль.
І що-що, а мімікрувати Нєвзорову завжди вдавалось прекрасно, він практично моментально зуміє підлаштуватися під наші реалії навіть краще, ніж місцеві діячі. Сподіваюся, ми не повторимо помилки попередників, допущених Павлом Скоропадським восени 1918-го.
Автор – Олексій Голобуцький
