Готуйтеся до глобального хаосу: починається нова епоха змін
Колишній міжнародний порядок, очолюваний США, відходить у минуле. «Вісь зла» під проводом КНР бере гору від Пхеньяна до Ліми.
На тлі відзначення 80-річчя перемоги над нацизмом в Європі відбувається посилення війн, загострення суперництва великих держав і руйнування ядерних табу. За твердженням видання Financial Times, наш світ вступив у небезпечний період зміни лідерів, де стабільність не гарантована.
Цілком зрозуміло, що немає ніякої «золотої епохи» загального ліберального міжнародного порядку. Але у величезних регіонах — Європі, Азії, Океанії — справді існував порядок у сфері безпеки та економіки, який очолює «ліберальний левіафан», як назвав післявоєнні США професор Принстонського університету Джон Айкенберрі.
Цей порядок досяг апогею на початку XXI століття. Однак з того часу поступово слабшає — частково через «повстання решти» держав, яке саме по собі стало можливим завдяки американській глобалізації, частково через самознищувальні прояви американської самовпевненості.
Сьогодні ж Дональд Трамп з неймовірною швидкістю та нерозсудливістю руйнує все, що ще залишалося від колишнього порядку. Навіть, якщо допустити малоймовірне, — що американська демократія вийде із 4-річного шторму «трампівської революції» неушкодженою, — у відносинах між США та їхніми союзниками, за словами Роберта Браунінґа, «вже не буде радісного та впевненого ранку».
Зараз у світі вирують три, а можливо, навіть чотири великі війни (Україна, Палестина, Судан, протистояння Індії та Пакистану за Кашмір), а між двома найбільшими економіками — США і КНР — діють тризначні тарифи, які паралізують торгівлю. Хіба це не очевидна ознака того, що ми вступили у небезпечну епоху хаосу?
Деякі люди (не лише на Заході) все ще мають певні надії та очікування, що цей період закінчиться відносно швидко або чудовим відновленням старого порядку, або народженням нового. Що ж, сподіватимемося на краще, але є низка причин сумніватися в цьому.
Навіть, якщо наддержави (Китай), що зростає, і поступово здає позиції (Америка) зуміють уникнути «пастки Фукідіда» й не почнуть відкриту війну, то самі по собі періоди зміни глобального лідерства майже неминуче супроводжуються загостренням міжнародної напруженості. Люди на Землі природно хочуть уникнути нової війни планетарного масштабу.
Диктатори КНР і РФ 9 травня зустрілися у Москві, символічно пов'язавши зустріч до річниці закінчення Другої світової війни в Європі, щоб підтвердити своє тісне партнерство проти Заходу. Сі Цзіньпін при цьому ототожнив «навмисні нацистські сили», переможені в 1945 році, із сьогоднішніми силами «односторонності, гегемонії та буллінґу».
Тим часом РФ успішно перейшла на військові рейки в економіці, а нелегітимний узурпатор путін прагне відновити якомога більшу частину втраченої совєцької імперії. Індія під проводом Нарендри Моді — зі своїми націоналістичними амбіціями — одержима ворожнечею з підтримуваним китайцями Пакистаном.
З огляду на це протистояння великих держав діють середні держави — Туреччина, Бразилія, Південноафриканська республіка. І примітно, що вони часто бачать у хаосі можливості: можна підтримувати одну наддержаву з одного питання, іншу — з іншого, постійно просуваючи власні інтереси.
Малі держави, на кшталт тих, що розташовані географічно на Близькому Сході, вміло лавірують між «крокодилами», як єґипетський птах-чистильник, який отримує вигоду з чищення зубів хижаків. Європейські держави також можна було б сюди віднести, принаймні частково.
Протягом 80 років після атомних бомбардувань Хірошіми та Наґасакі табу на застосування ядерної зброї зберігалося. Але сьогодні світ спостерігає, як РФ, що володіє ядерною зброєю, веде повномасштабну війну проти України — країни, яка добровільно відмовилася від ядерного арсеналу 1994 року в обмін на гарантії безпеки з боку США, Британії та (чорна комедія) РФ.
Бар'єр проти ядерного поширення виглядає дедалі тендітнішим. У Південній Кореї серйозно обговорюють можливість створення власної ядерної зброї — особливо на тлі військової співпраці, що зростає, між РФ і КНДР, а на Близькому Сході, де балансують між ядерним Ізраїлем та майже ядерним Іраном, ця тема теж актуальна.
В Європі починає формуватися думка, що непогано було б мати своє ядерне прикриття. Паралельно триває технологічна революція, народжуючи нові форми геополітичного суперництва — контроль над даними, програмним забезпеченням, комунікаційними мережами.
Штучний інтелект — особливо небезпечна галузь, де можлива нова гонитва озброєнь, ще більш непередбачувані, ніж ядерні в епоху холодної війни. Якщо КНР може здивувати США системою «DeepSeek», то чому б не розробити й таємну «DeepStrike»?
Населення та кліматичні зміни лише загострять конкуренцію за ресурси та спровокують нові хвилі масової міграції. Так, є й противаги: Китай зацікавлений у збереженні відкритої світової торгової системи, від якої він найбільше виграв; навіть найцинічніші середні держави розуміють — хаос не повинен перерости у повний обвал.
У Канаді, Австралії, Європі помітна ліберальна контрреволюція, адже історія ніколи не передбачувана, як доля і майбутнє не визначені наперед кимось із людей. Нам потрібно не просто сподіватися й очікувати на краще, а готуватись до затяжного періоду глобального безладдя.
Доволі знаково, але раніше медіаагенція «Останній Бастіон» уже сповіщала читачів про те, як попри всі гучні заяви з європейських столиць у Брюсселі панує певність, що всі удари долі й надалі прийматиме Україна. Це велика помилка, котру використовує РФ.
