Хвора Україна: одна країна, два світи
Кажуть, що коти одночасно живуть у двох світах. Напевно ми з побратимами, як ті коти...
Мої слова можна тлумачити по різному, але кожна ваша думка буде вірною. Наші душі живуть у двох світах, але розповісти я хочу про наші очі, очі які бачать два світи.
Один світ чорно-білий, світ, в якому люди можуть плювати тобі у слід та сипати прокльони, звинувачуючи у всіх негараздах. Світ в якому швед за власний кошт купує машину, жене її у Бахмут, а мене питає чому не всі українці розуміють наскільки важливо допомагати.
Світ, де посестра приїздить із "нуля" до стабілізаційного пункту, аби дочекатися свого чоловіка. Вона вже знає що він – "200-й", побратими везуть його, вона чекає коханого...
Світ, де батьки 3-річної дівчинки не евакуюються із сірої зони, а пізніше ми евакуюємо це маленьке янголя із переломом хребта та численними забоями внутрішніх органів. Світ, де люди живуть у підвалах, та виходять коли волонтери привозять гуманітарку.
Туди прилітає і, як наслідок, – десятки поранених та вбитих. Ці люди нікуди не їдуть, вони чекають, а Герої – гинуть, коли привозять їм їжу!
Місце, де ти вивантажуєш полеглого героя з машини, збираєш по кишенях його документи та особисті речі. А у цей момент дзвонить його телефон, на екрані фото дівчини і напис – "Кохана"...
Світ, де помирати не страшно, до біса страшно коли поряд гинуть дорогі твоєму серцю люди, а ти продовжуєш жити та нести цей хрест. Та є і інша сторона цього світу.
Це коли ми евакуюємо пораненого бійця, а він не відпускає коробку з цуценятами. Коли на наших очах поранений боєць дістає із внутрішньої кишені прапор України загорнутий в пакет, він цілує його і плаче...
Коли боєць поїхав з нами до лікарні щоб тримати в дорозі за руку свого побратима у якого перев'язані очі. Коли біля нас підчас обміну, 50 героїв повертаються з полону.
Де після надання допомоги, боєць питає чи можна мене обійняти та дякує що ми робимо цю роботу. Світ, сповнений любові до Брата та Сестри, де любиш ближнього свого, як самого себе!
Другий світ далеко від фронту, світ, в якому бабуся віддає останні 200 гривень на допомогу військовим. Де діти моляться за нас, де збирають нам на транспорт!
Де волонтери не сплять ночами, а багато з них так само живуть у двох світах як і ми. Де друг телефонує вкотре,щоби запитати як ми та чи зібрали вже на автівку.
– Привіт, шо ви? Скільки залишилось зібрати?
– Привіт! Ще трошки, не вистачає 80 тисяч.
– Дзвоніть власнику, кажіть що забираєте. Завтра нехай хтось заїде до мене, я передам гроші.
Світ, в якому люди надають прихисток та ділять хліб з сім'ями, яких війна вигнала з їх домівок та забрала все що в них було. Та й у цього світу є інша сторона.
Місце де люди не хочуть знати та розуміти: «Ви самі вибралі умірать». Де створюються групи в соціальних мережах та пишуть, де роздають повістки.
Де гоцають у клубах, де шалені бабки та тітушки стоять під Лаврою, де лякаються людей в формі... Та де постійно лунає 3 клятих питання:
– Коли наступ?
– Коли закінчиться війна?
– А ти вбивав?
У кожного з цих світів є дві сторони, та тільки ми самі обираємо за що вхопитися нашій душі. Великий дар, коли можеш бачити світло у мороці, який вже підступив, бо ось така вона, – моя хвора Україна!
