Історія одного відкриття. Газовій промисловості України – 90 років
У процесі видобутку нафти природній газ вважався небажаним продуктом, якого намагались уникати, бо він ускладнював буріння, призводив до пожеж. На Прикарпатті протягом перших двадцяти років минулого століття було спалено і випущено в повітря близько 6 млрд. м³ газу.
1924 рік. Україна.
У прикарпатському містечку Дашава, із щедрої на газ долини річки Бережниці, аж до Стрия лягає перший газопровід протяжністю понад 14 км. Кожний кілометр рясно скраплений потом. Траншеї копаються вручну. Ізоляція труб та їх сполучення здійснюється також вручну - проте, це не зупиняє газ, і паливо по новозбудованих трубопроводах стрімко транспортується до Дрогобича, Борислава, Стеблева, Жидачева, Ходоріва.
За простою геометрією безліч неймовірних людських зусиль.
А на початку ХХ століття все було інакше, - в процесі видобутку нафти, природній газ вважався небажаним продуктом, якого намагались уникати, бо він ускладнював буріння, призводив до пожеж, не давав поглиблювати свердловини до перспективніших покладів чорного золота.
Згідно з оцінками експертів, на Прикарпатті протягом перших двадцяти років минулого століття було спалено і випущено в повітря близько 6 млрд. м³ нафтового газу.
Вільний дебіт першої української газової свердловини становив 720 тис. м³ на добу. Подальше розвідування Дашавської газоносної площі підтвердило: відкрито велике перспективне родовище природного газу, початкові запаси якого оцінились у 13,2 млрд. кубічних метрів.
Так розпочинається відлік часу в історії газової промисловості України і її розвиток вже не має спину.
Згодом було споруджено газопровід "Дашава - Жидачів – Ходорів", а в 1929 році – "Дашава – Львів" загальною довжиною 81 км.
(Газопровід проходить над річкою десь між Стриєм і Львовом, 1932 р.)
На той час розвиток газової промисловості України у Прикарпатті пригальмовувала відсутність в регіоні будь-якої (крім нафтової та солевидобувної) промисловості, яка б споживала газ. Мабуть розвивати промисловість у Західній Україні, яку офіційно називали "Малопольщею" , і яка вважалась аграрним придатком тодішньої Польщі, не входило в інтереси її уряду.
В тому числі загальмувала розвиток газової промисловості загальна економічна криза 1929-1933 р.р., яка охопила і Прикарпаття.
Тільки після 1933 року відмічається деякі пожвавлення бурових робіт, регіональних досліджень розширення розвідувальних робіт.
У 1938 році одержано промисловий приплив газу із глибини майже 400 м на Опарській площі.
Незважаючи на перспективність відкриття та освоєння нових газових родовищ в Прикарпатті, розвідувальне та експлуатаційне буріння в передвоєнні роки велось дуже повільними темпами у зв’язку із обмеженими можливостями споживання газу.
Наприклад, у 1934 р. видобувні можливості Дашавського родовища перевищували споживання газу втричі. Протягом 1940- 1941р.р. було збудовано новий газопровід Дашава – Львів протяжністю 65 км.
Вже у 1940 році був розроблений проект найбільшого на той час в Європі магістрального газопроводу "Дашава – Київ" довжиною 509 км.
Проте, ввести його в експлуатацію стало можливим після закінчення Другої Світової війни, в листопаді 1948 року, що вважається початком становлення газотранспортної системи України.
(Прокладання першого магістрального газопроводу "Дашава-Київ", 1948 рік)
Передовсім стояло завдання дати Києву газ, а першою віхою була звичайна лопата. Кожен громадянин, чи то колгоспник чи робітник, який мешкав поряд з робочою смугою, отримав завдання – викопати траншею шириною 70 см та глибиною 2 м. Працювали без огляду на умови: дощ чи сніг, день чи ніч. Головне – виконати норму.
Безпосереднім керманичем будівництва був перший секретар ЦК КПУ Микита Хрущов. Поетапно до робіт залучалися дослідно-проектний інститут "Укрдіпрогазпром", трест "Укргазнафтабуд", зварювально-монтажне управління Головнафтопроводбуду при союзному міністерстві нафтопромислового комплексу.
(Перший секретар Микита Хрущов)
Найбільш досвідчені фахівці галузі увійшли до штату спеціально створеної дирекції, на яку покладалися всі загально-управлінські функції. На кожному засіданні політбюро першим у порядку денному стояв звіт про хід будівництва.
Щоденником будівництва було спеціально впроваджене друковане видання – газета "На будові газопроводу". У ній детально висвітлювався кожний крок газовиків.
Попри всебічну державну опіку, технічне оснащення не задовольняло потреб будівництва. Землерийна техніка, трубоукладачі та інші засоби почасти існували лише у задумах вчених та у вигляді креслень на конструкторських ватманах. Науковці отримували перший практичний досвід. Вони йшли пліч о пліч з будівельниками та разом з ними засвоювали тонкощі трубогінної справи. Існував безперервний зворотній зв`язок між практикою та теорією. Це уможливило безліч наступних проектів та наукових досягнень.
Для термінової оптимізації будівництва, Радою міністрів Радянського Союзу приймається постанова "Про механізацію будівництва магістральних газопроводів". Зрештою, це прискорило механізацію основних видів будівниче - монтажних робіт.
(Напівавтоматичні допоміжні пристрої на будові магістральних газогонів і група майстрів, 1950 рік)
"Вперше у практиці" – це зазначення можна віднести майже до всіх машин та агрегатів, що були застосовані на будівництві газогону "Дашава- Київ".
На тлі загальної картини, що, у повному обсязі, відображає історію газотранспортної галузі можна чітко окреслити три етапи. Перший - становлення, другий – апогей розвитку, третій – наші дні, реконструкція та модернізація.
Отже, перший етап.
Вихідні дані: є газ, є споживач, є перший газолін. Це перша проста система - основа, яка дала могутній поштовх для подальшого просування. Наявне диктує інновації. Реалізуються нові проекти, вирішуються складні технологічні задачі. Потрібні труби – великого діаметру і у великій кількості. Це нелегке завдання покладається на вітчизняного виробника – Маріупольський металургійний завод імені Ілліча. За наказом Микити Хрущова, який особисто відвідав підприємство, тут налагоджується випуск труб діаметром 529 мм.
Завдяки цьому, у 1951 році газопровід "Дашава-Київ" продовжено до Москви, - вперше мешканці столиці радянського союзу отримують природній газ.
(Дашава-Москва)
Пізніше, за ініціативою інституту Патона, впроваджується нове трубозварювальне устаткування. Це уможливлює новий засіб електрозварювання – під флюсом.
Далі - ще більш прогресивне – контактне зварювання. Молода галузь вимагає подальших досліджень.
Новостворений Всесоюзний науково - дослідний інститут природних газів і газових технологій орієнтований на розробку теорій, що до засобів механізації та захисту трубопроводів від корозії. Тим часом, нитка першого трубопроводу тягнеться далі – до Москви. Розпочинається будівництво інших магістральних газогонів. Відкриваються нові газові родовища. Вичерпуються західні регіони, досліджуються східні.
(Молоді спеціалісти на газовому промислі)
У 1956 році дорогоцінною знахідкою стає Шебелинське родовище. Обсяги видобування газу невпинно зростають.
За чотири роки блакитне паливо отримують Мінськ та Рига. Газифікація продовжується.
Україна стає основним газовидобувним регіоном Радянського Союзу – її частка становить майже 60 відсотків від загального видобутку.
Вздовж трас низками споруджуються компресорні станції. Вводяться в дію універсальні газоперекачувальні агрегати. На будівництво газогонів їде нова техніка – роторні екскаватори та трубоукладачі з лебідками на гідравлічному керуванні.
(Будівництво газопроводу "Дашава-Мінськ", 1960 рік)
Для забезпечення сезонної рівномірності постачання газу облаштовуються спеціальні газосховища у межах великих міст. При Раді Міністрів СРСР створюється Головне управління газової промисловості - Головгаз. Потому і Об`єднане диспетчерське управління. Реальністю стають автоматизація, телеконтроль і дистанційне керування газогонами. Складаються амбітні плани на близьке та далеке майбутнє. На мапі України поступово вимальовується розгалужена газотранспортна мережа. Газ просувається у напрямку чільного місця в загальному паливному балансі.
Проте, у 1963 році, на високому злеті, газова галузь опиняється під загрозою ліквідації. Група іменитих вчених, під гаслом "Газ лише для побутових потреб" звернулася до ЦК КПРС з вимогою припинити широкий вжиток газу в народному господарстві. Це звернення похитнуло позицію Микити Хрущова, який досі вболівав за долю газотранспортного комплексу.
Справу врятували п`ять міністрів споріднених галузей. Разом вони заручились підтримкою впливових академіків та практиків, зібрали блискучі докази на користь газовиків, переконали уряд і отримали безумовну перемогу. Це стало доленосною подією та чи не найважчим іспитом.
(Диспетчери за роботою)
Подальшому розвитку газотранспортного комплексу України передувало створення Державного комітету з газової промисловості. За його наказом у Києві відбувається фундація виробничого управління "Укргазпром".
До його складу, щонайперше, входять газовидобувні підприємства України, а згодом – Київське, Харківське та Донецьке управління магістральних газопроводів. Структуру доповнює Об`єднане диспетчерське управління. Тим часом будується перший експортний газогін "Братерство" - від Закарпаття, через гори і море, до Чехословаччини. Далі – до Центральної та Західної Європи. Вихід на Європейський ринок обертається вагомим економічним внеском як для галузі, так і для країни, в цілому.
Кузнею кадрів стають українські технічні виші.
Завдяки цьому розвиток газової промисловості досягає свого апогею. Український газотранспортний комплекс, у проекції на всесоюзні масштаби, має найбільш вигідне територіальне розташування – це золота середина.
("Селфі" на прокладанні труб великого діаметру у 1960-х)
Другий етап. У 1966 році розпочинається експорт газу до Європи.
Відтак Україна отримує статус провідної газотранспортної держави світу. Експортні функції, внутрішня газифікація, широкий вжиток газу промисловими підприємствами – всі ці аспекти демонструють стрімке зростання відповідних показників – обсягів та кілометрів.
Успіхи газової промисловості віддзеркалюють досягнення побічних виробництв: виробництво газових плит виростає втричі, балонів для зрідженого палива у 5 разів, водонагрівачів у - 15; провадиться інтенсивна уніфікація побутового та промислового обладнання.
Наші українські фахівці зі своїм неперевершеним досвідом роблять вагомий внесок в освоєння далекої Півночі. Українська техніка, наука і робочі руки прославляють свою державу на березі Північно – Льодовитого океану, у зоні вічної мерзлоти. Як результат, найпотужніший газовий промисел континенту побудовано за рекордно короткий термін: півроку.
Знову і знову потрібні труби – ще більшого діаметру і майже в безмежній кількості. Українські газовики будують нові газозварювальні цехи, засвоюють надсучасні методи газозварювання – вони у першій шерензі потужного газотранспортного комплексу.
Їх подвиги знаходять відображення на шпальтах численних друкованих видань і у документальному кіно. Ретельно досліджуються морські шельфи і вічномерзлі ґрунти.
Кілометр за кілометром, труби вкладаються у землю та линуть над нею. Магістральні газогони будуються у різних напрямках. Причому, швидко і одночасно. Окремі гілки, чітко і злагоджено, складаються в єдину газотранспортну систему.
У 1976 році вводиться в експлуатацію газогін "Союз". Ця знакова подія проголошує добу великого експорту газу до країн Центральної та Західної Європи.
("Вашим санкціям труба, пане Рейган!". Гумор радянських газовиків)
Зі значним випередженням графіку, у 1988 році завершується будівництво трансконтинентального газогону "Уренгой–Помари-Ужгород" - унікальна, за своїми характеристиками інженерна споруда суттєво впливає на подальше вдосконалення газотранспортних процесів.
Третій етап. ХХI сторіччя український газотранспортний комплекс зустрічає у відмінній формі. Обсяг експорту природного газу за кордон становить близько 80 млрд. метрів кубічних. Його купують Німеччина, Чехословаччина, Франція, Австрія, Італія, Румунія, Польща. Всі газотранспортні магістралі, які пролягають через Україну повністю автоматизовані. Газифіковано всі українські міста, газотранспортні вектори прямують до дальніх поселень.
Україна має досить вагомий потенціал: сумарна довжина газогонів становить 38 тисяч кілометрів, що по своїй довжині наближається до розмірів екватора Землі.
(Схема газотранспортної системи України)
Від Західного Сибіру та Південної Азії до Західної та Південної Європи, газотранспортна система є єдиним транснаціональним об`єктом, що працює в єдиному технологічному режимі.
Відповідно до потреб та напрямків, сьогодні, українські газовики здатні здійснити транзитні поставки газу, загальним обсягом майже у 170 млрд. метрів кубічних на рік. Сьогодні Україна володіє найпотужнішою в Європі системою підземних сховищ природного газу, загальна активна місткість – 30,8 млрд. кубічних метрів.
(Карта-схема основних покладів нафти і газу в Україні)
Проте, у проекції на неосяжну сучасну мережу газотранспортної системи, найдорогоціннішою, у пам`яті газовиків, лишається ручна робота вплетена у першу нитку газопроводу "Дашава-Київ" протяжністю 512 км.
Максим Білявський
Кандидат технічних наук,
начальник відділу зв’язків з громадськістю
та пресою ПАТ «Укртрансгаз»
Посилання на джерело: іstpravda.com.ua
