Карпатська Україна: до річниці появи «одноденної держави»

Геройський Чин крізь призму часу, який по сьогодні надихає на борню за свободу і державність. Вклонімося незламним карпатським січовикам!

85 років тому, провівши блискавичне військове вторгнення на територію Карпатської України, Угорське Королівство, яке перебувало в альянсі з нацистською Німеччиною, окупувало молоду незалежну українську державу зі столицею у Хусті. Відтак, саме тоді для нашого народу і почалася Друга світова війна.

У ніч з 14 на 15 березня 1939 року на мапі Європи з'явилася нова незалежна держава — Карпатська Україна. Вже за 3 дні (без жодного перебільшення, саме так і сталося!) цю крихітну країну окупували війська сусідньої Угорщини.

Оборонці молодої української держави полягли у боях на Красному полі біля Хуста, частину карпатських січовиків розстріляли на Верецькому перевалі на кордоні з Польщею. Залишки збройних сил Карпатської України вели партизанські дії в горах ще два місяці, навіть після того, як подалися в еміграцію усі урядовці на чолі з президентом країни, батьком карпатоукраїнського народу Авґустином Волошиним.

Карпатська Україна постала з автономної Підкарпатської Русі, яку проголосили у жовтні 1938 року закарпатські українці, у складі конаючої Чесько-Словацької республіки. На початку вона займала територію майже всього теперішнього Закарпаття, але вже за місяць, після першого Віденського арбітражу, найбільш промислово розвинені райони Підкарпатської Русі, включно із містами Ужгород, Берегове та Мукачево, були передані Угорщині.

Столичне життя закарпатських українців змістилося до Хусту. Однак перед урядом Карпатської України постали важкі завдання у сфері внутрішньої та зовнішньої політики, а головне — у господарстві.

Зростання цін, безробіття, реальна загроза голоду — такими були економічні реалії того часу. Уряд, який очолював богослов та журналіст Авґустин Волошин, вдавався до разових допомогових акцій найбіднішому населенню і скасування окремих податків, налагоджував зовнішньоекономічні стосунки з іншими державами.

До Карпатської України почалося постачання кукурудзи з Румунії, а з Німеччини та Словаччини постачали зерно в обмін на тверду закарпатську «валюту» — сіль та ліс. (Подібною «валютою» на той час розраховувалася і Фінляндія).

У січні 1939 року розпочалися переговори з урядами Німеччини та деяких інших країн про можливість для закарпатців виїжджати на заробітки за кордон. Більшість важливих господарських питань, як-от земельна та пенсійна реформи, програма електрифікації, на жаль, залишилися тільки планами на папері.

Значних успіхів Авґустину Волошину вдалося досягти у внутрішній політиці, яку він проводив під гаслами повної українізації. Причому йшлося не про елементарне запровадження в урядових установах та навчальних закладах української мови.

Авґустин Волошин нещадно і майже по-диктаторськи боровся з усіма антиукраїнськими проявами в суспільстві, особливо з мадяронством і москвофільством. Для реалізації цієї мети в Карпатській Україні було створено чітку вертикаль виконавчої влади.

Так, окружні начальники отримали повноваження розпускати сільські громадські заступництва на чолі зі старостами повсюди, де буде потреба, призначаючи на їх місця урядових комісарів та дорадчі комісії. З огляду на загрозу громадській безпеці уряд Авґустина Волошина розпустив усі політичні партії, дозволивши існування єдиної — Українського Національного об'єднання (УНО).

За список УНО, який особисто очолював Авґустин Волошин, на виборах до Сойму Карпатської України проголосувало 92,4% виборців. Українська автономія з кінця жовтня 1938 року отримала право на власну поліцію та службу безпеки.

Але, прагнучи більшої самостійності, ще до проголошення незалежності уряд Карпатської України розпочав створення місцевих збройних сил. На початку листопада для підтримання порядку та охорони кордонів була утворена Організація Народної Оборони – «Карпатська Січ».

Однак було зрозуміло, що з таким скромним за європейськими мірками військом оборонити навіть крихітну країну неможливо. Щоби заручитися підтримкою сильного союзника, у своїй зовнішній політиці Карпатська Україна орієнтувалася на найпотужнішу в той час у Європі державу — нацистську Німеччину.

Загравання райхсканцелярії Адольфа Гітлера з українським урядом сприймалося в дипломатичних колах і серед громадськості європейських держав як очевидний намір Німеччини гарантувати незалежність Карпатської України. А згодом об'єднати навколо неї всі українські землі.

На кордонах із Карпатською Україною зібралося 40-тисячне військо угорських гонведів. Наступної доби почався угорський наступ із Мукачева на Чинадієве і Сваляву. Польща теж підтягнула три додаткових дивізії на Карпато-Український фронт, долучившись до розправи над українською державою.

Сойм Карпатської України спішно зібрався на сесію, проголосив повну незалежність; президентом обрано Авґустина Волошина, який прийняв ряд конституційних законів. Тим часом карпатські січовики зі зброєю в руках стримували наступ ворога.

З надією на приязні стосунки з Німеччиною президент Карпатської України вислав телеграму у Берлін, особисто Гітлеру: «Від імені уряду Карпатської України прошу Вас взяти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Райху. Прем'єр-міністр доктор Волошин. Хуст».

Але вранці німецький консул у Хусті порадив українцям не чинити опір угорському вторгненню. Чому? Ну, бо «німецький уряд у такій ситуації не може, на жаль, взяти Карпатську Україну під протекторат», адже пообіцяв Закарпаття режиму Міклоша Горті.

На Красному полі поблизу Хуста боронити державу стали січовики під проводом Михайла Колодзінського та півтори тисячі студентів та семінаристів, які на добу затримали наступ агресора. А на Верецькому перевалі розігралася трагедія, яку тепер називають «українська Катинь».

Беззбройних українських юнаків поляки просто розстрілювали, як озброєних, так і беззбройних. Зробили це на угорському боці, виправдовуючи себе тим, що січовики були порушниками міждержавного кордону.

На Верецькому перевалі угорці з поляками скарали на смерть шість сотень українців. Вороги української нації, особливо угорці та поляки, так ненавиділи українців, що знущалися не тільки над живими, а й над мертвими січовиками.

Вони, всупереч міжнародним угодам щодо поведінки з військовополоненими, вбивали їх, знищували та насміхалися над трупами січовиків. Коли ж угорські гонведи підтиснули сюди на перевал частини січовиків з окупованої Карпатської України, вони не просто вбивали полонених.

Вони знущалися з них, над мертвими тілами — розпорювали животи та витягали кишківники, обкручували їх навколо смерек, демонструючи у такий спосіб усю свою ненависть і зневагу до всього українського. Тепер на місці символічної могили карпатських січовиків височіє не тільки угорський монумент на честь так званого «віднайдення мадярами батьківщини – 1100-річчя переходу угорців через Карпатські гори», але й довгоочікуваний меморіальний комплекс полеглим захисникам Карпатської України, відкритий влітку 2017-го.

Якою б не була круговерть нашої історії, але пам'ять про січовиків живе! Кожного літа молоді націоналісти збираються на Верецькому перевалі, аби вшанувати пам'ять героїв Карпатської України.