Кому війна, а кому мати рідна. Частина перша.
Навіть за умов тотальної загрози для власного народу, чиновники продовжують грабувати Україну, жадібно набиваючи свої кишені.
Інформаційна агенція «Останній Бастіон» продовжує проливати світло на корупцію та халатність з боку воєнного керівництва нашої країни, що підриває боєздатність армії.
Повномасштабна військова агресія з боку росії яскраво продемонструвала, що наші очільники, навіть за умов тотальної загрози для власного народу, продовжують грабувати Україну, жадібно набиваючи свої кишені. Як-то кажуть «кому війна, а кому мати рідна».
Поки одні проливають власну кров на передовій, щоденно ризикуючи своїм життям, до того ж в умовах поганого оснащення, інші наживаються на бюджетних коштах, розбазарюють гуманітарну допомогу та опікуються політичними рейтингами.
Сьогодні ми поспілкувалися з представниками 116-ї окремої бригади тероборони, які розповіли про усі жахіття, на які місцеві керманичі прирекли справжніх патріотів та захисників України.
Їх імена змінені, щоб не наразити людей на тиск і переслідування з боку влади.
Олег
Сама ідея ТРО чудова та довела свою ефективність на прикладі багатьох країн Європи, але враховуючи масштаби та підступність української корупції, вона була спаскуджена. Усе те, що періодично з’являється у новинах про непрозорі закупівлі продуктів харчування чи якихось речей — лише верхівка справжнього айсберга ненажерності наших чиновників.
Почнемо з керівництва ТРО, і це стосується не тільки полтавського, а й інших підрозділів, яке на 80% — справжній шлак та непотріб, який укомплектовано «вояками» зі штабів та військкоматів, без найменшого досвіду реальних боїв.
Здебільшого — це звичайні «заробітчани», які колись відслужили, потім пішли на пенсію, відкрили свій бізнес. Керівна посада у ТРО стала для них новим етапом збагачення.
Повсюдно розповсюджено явище кумівства, коли призначають друзів та родичів. Відповідно, ці люди сприймають війну як можливість підзаробити, а рядових солдатів — як інструмент для цього. Вони нещадно обдирають вояків, зокрема й привласнюючи гуманітарну допомогу.
Наприклад, десь зникають кошти, які спрямовані на ремонт казарм. Натомість прості солдати мають за власні гроші купляти будівельні матеріали та самотужки проводити ремонтні роботи.
Коли ми виїжджали у зону бойових дій, транспорт був тотально недозаправлений. Командир логістики Чирков сказав, що вистачить і так. Вояки були змушені дозаправляти транспорт за свої гроші. Куди ділася різниця палива? Звичайно ж була розпродана причетними особами.
Андрій
Чому взагалі така сильна недовіра до керівництва?
Знову ж таки, на прикладі 116-ї бригади, більшість керівного складу — етнічні москалі, мордвини, буряти, розбавлені не українцями, а «хохлами совкового пошибу».
Яка може бути довіра до них?
Це так само, якби в армії Ізраїлю на керівних посадах були палестинці, або навпаки. Радянщина відчувається у нелюдському ставленні до особового складу — для них люди це «пил», звичайний засіб для досягнення нагород і чергових звань.
Також серед них багато колишніх ментів, що раніше катували людей, а потім пішли на пенсію.
Вистачає й депутатів з рад різних рівнів, користі від яких ніякої, тому що головний мотив — заробити бонуси для подальшої політичної кар’єри та й зарплатню хорошу отримувати.
Наприклад, Юрій Бублик, який так активно зараз піариться у соціальних мережах, «повоював» декілька днів у якості водія та кудись зник по своїх справах. Одразу стало очевидно, що передова і Бублик не підходять одне одному. І таких «мертвих душ» вистачає в усіх бригадах.
Останній Бастіон нагадує, що у 2012 році Юрія Бублика засудили за ст. ст. 364 ч. 1 ККУ (Зловживання владою або службовим становищем) та ст. 366 ч. 1 ККУ (Службове підроблення) до трьох років обмеження волі, та звільнили від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на 1 ( один ) рік.
Тоді його адвокатом виступав нинішній директор Харківського територіального управління НАБУ Юрій Кравченко.
Ще один «яскравий» персонаж — командир роти розвідки при штабі бригади Сербін (Заступник керівника Полтавської районної ради (обраний від "Слуги народу"), а за сумісництвом вояка. Колишній УБОЗівець, який катував людей, але дивним чином уникнув відповідальності. ред.).
Прогалини у військовій підготовці — взагалі окрема тема. Замість реально необхідних для виживання навичок, значна увага приділяється статуту та іншій «паперовій» діяльності. Це й не дивно, оскільки керівники самі нічого не знають.
Що ж можна від них чекати?
Проте, заради справедливості, слід зазначити, що проблеми не тільки в керівництві, а й у комплектації особового складу. В перші дні війни дійсно прийшло багато мотивованих людей, які щиро прагнули й прагнуть захистити Україну. Натомість, потім почали з’являтися ті, хто прийшов «по блату», оскільки вважав, що ТРО буде використовуватися виключно в межах нашого регіону, що вберігає від потрапляння на передову. Вони просто хотіли відсидітися вдома, ще й гарну зарплатню отримуючи.
Василь
У листопаді 2022 року з’явилася інформація, що 116-та бригада має рушати на передову. Саме тоді стали відчутними проблеми з логістикою. Одягом та необхідним спорядженням солдати були забезпечені виключно на папері. Усе перебувало на складі та через непродуману логістику, скористатися ним було неможливо, тож люди були змушені самі все купляти, наприклад, той самий зимовий одяг. Майже перед самою відправкою, на кінець грудня — початок січня, щось почали давати й зі складів.
Окрім цього й навчання практично ніякого не було. Замість того, щоб запросити у якості інструкторів ветеранів АТО, брали «по блату» чиїхось родичів, які й «пороху не нюхали», проте хотіли відсидітися в тилу та гроші заробити. Відповідно й підготовка солдатів виявилася ніякою, тож наслідки на полі бою були прогнозовані.
Вже згодом, керівництво навчилося на своїх помилках ціною життя сотень українців, та почало заводити дрібними групами по 5-10 осіб.
Це підсилило й без того тотальну зневіру армії у своєму командуванні. Опинившись на передовій, солдати відчули себе покинутими. Я не побачив жодного нашого керівника там, де реально відбувалися бої. Максимум куди вони могли приїхати — за декілька кілометрів до «гарячої» зони.
Не дивно, що люди деморалізовані. Вони жодним чином не зневірилися у своїй головній меті — захисті України, проте відчувають огиду по відношенню до командування. Це й не дивно, враховуючи, що багато керівників рот і батальйонів, дізнавшись, що мають потрапити у зону бойових дій, одразу повтікали на лікарняні, або зробили переводи до інших підрозділів. Навіть ті з них, хто все-таки поїхали на передову, здебільшого під обстріли відправляють своїх підлеглих, а самі відсиджуються у штабах.
Ще одна проблема — катастрофічна відсутність нормальної комунікації між окремими підрозділами.
Рації «прошиті» під конкретну роту. Щоб встановити зв’язок між різними ротами та бригадами, людина теоретично має носити чотири рації. Про які стандарти НАТО можна говорити, якщо навіть елементарного зв’язку між підрозділами немає? Також на позиціях великі проблеми з водою, що знову-таки вказує на погану логістику. Зовсім не узгоджена заміна людей, тобто солдати, які понад три доби перебувають у безпосередній близькості від ворога, мають пройти ротацію та відпочити у тилу.
Водночас, з боку ворога ми спостерігаємо достатньо високу підготовку та матеріально-технічне оснащення. Серед них є й «гарматне м’ясо», на яке списуються гроші з російського бюджету. В першу чергу це колишні ув’язнені та інший непотріб, що увійшов до лав вагнерівців.
Із середини серпня в українській армії великий дефіцит зі снарядами. У ворога цих проблем немає.
Медицина також далеко не за стандартами НАТО. У нас у пункті евакуації навіть не виявилося жодного медика з бригади. Тобто були самовідданні люди, що дійсно піклувалися про солдатів, надаючи першу допомогу, але організація медичного забезпечення вкрай недолуга.
Ми не можемо про це мовчати, щоб не повторювалися вже здійснені фатальні помилки, які коштували життя тисяч українських воїнів. Фактор "не на часі…" тут не діє.
Люди загинули, горе та смуток навічно лишилися з родинами полеглих воїнів. А винуватці досі не покарані. Командування бригади лишилося на місці, командири батальйонів теж зберегли свої посади, хоча за наявною у нас інформацією, тільки командир 148 батальйону був зі своїми бійцями на передовій.
А командування ТРО продовжує надсилати відписки на запити журналістів про притягнення до відповідальності командування 116-ї окремої бригади тероборони.
Далі буде...
