Краєзнавець Борис Тристанов: вшановуючи недостойних, ми принижуємо достойних
Боротьба за незалежність України та перехід на бік ворога (скажімо, більшовицьких окупантів) цієї незалежності – речі несумісні.
Таку думку з приводу нової хвилі дерусифікації та декомунізації висловив на своїй Facebook-сторінці краєзнавець і автор сайту "Історія Полтави" Борис Тристанов.
Як стверджує представник громадської експертної групи з перейменування урбанонімів нашого міста, Закон України "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті" (від 9 квітня 2015 року №314-VIII) має деякі хиби та суперечності.
«Почну з того, що за цим Законом (стаття 6) "Громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які публічно виявляють зневажливе ставлення до осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, перешкоджають реалізації прав борців за незалежність України у XX столітті, несуть відповідальність відповідно до законодавства". Прочитав і відчув полегшення від того, що, на відміну від Росії, де за "фальсифікацію історії" передбачені реальні адміністративні та кримінальні покарання, в Україні відповідальність лише декларується. Принаймні, я не знайшов відповідних статей в Адміністративному та Кримінальному кодексах України.
Хвилююся не просто так, бо, як приклад, у пункті 19 статті 1 зазначений "Народний Рух України за перебудову (Народний Рух України) до 24 серпня 1991 року". На перший погляд, немає питань, але згадується День зради 19 лютого 1999 року. У цей день на ранковому засіданні Верховної Ради депутат від Народного руху України Володимир Черняк виголосив заяву з приводу висловила недовіру голові фракції депутату В'ячеслава Чорноволу і поклала виконання обов'язків голови фракції на депутата Юрія Костенка. Після заяви Черняка комуністи здіймаються в екстазі й несамовито плескають. Серед 30 підписантів ви бачите Драча, Костенка, Черняка, Шевченка, Іщенка, Лавриновича, Бойка, Павличка, Бойчука і Юхновського, яких Закон оголошує борцями за незалежність України у XX столітті та забороняє мені їх зневажати. А я зневажаю, бо не можу поважати», – зазначив Борис Тристанов.
Водночас відомий полтавський краєзнавець додає, що і серед українських діячів попередніх століть також безліч подібних постатей, яких вказаний закон тлумачить неоднозначно.
«Подивимося пункт 1 статті 1, яким борцями за незалежність України оголошені всі без винятку члени Української Центральної Ради. Всього відомо 890 імен членів УЦР. Хочете перевірити – перевіряйте, а можете повірити мені на слово, що досить багато членів УЦР згодом перейшли на бік більшовиків! Хтось під час, а хтось після поразки Українських визвольних змагань. Хтось хоче вважати їх борцями за незалежність України – будь ласка, то ваше право. Але для мене боротьба за незалежність і перехід на бік ворога цієї незалежності речі несумісні.
І тут потрібно сказати декілька слів про те, що я розумію під незалежністю. Здобуття незалежності не може бути кінцевою метою. Бо кінцева мета це побудова держави. І у цьому сенсі незалежність можна порівняти з нульовим циклом у будівництві, з фундаментом. А на будь-якому фундаменті можна побудувати що завгодно. І комфортний будинок, і тюремний барак, позаяк для об'єктивного вшанування борців за незалежність потрібно розуміти, що саме вони збиралися будувати на фундаменті незалежності.
Не секрет, що переважна більшість представників органів влади УНР були членами різних соціалістичних партій, які сповідували марксистську ідеологію. А як показує історія, в жодній країні, де до влади прийшли марксисти, не вдалося на фундаменті незалежності побудувати комфортного житла. Всюди виходив тюремний барак. Так, інколи барак виглядав досить комфортно, але це не міняло його суті. З усього вище написаного випливає логічний висновок: не можна Законом оголошувати борцями за незалежність всіх без розбору, за посадою, так би мовити. Потрібен індивідуальний підхід і кропітка наукова робота», – підсумував Борис Тристанов.
А проте, "Останній Бастіон" радить згадати, що у перейменуванні вулиць, як і у будь-якій царині діяльності, повинна бути системність.
