Полтаві – вулицю Тараса Хаммера!
"Останній Бастіон" приєднується до ініціативи ДУК ПС з увічнення українського захисника Тараса "Хаммера" Бобанича у топоніміці Полтави.
У зв'язку з розгортанням повномасштабної воєнної агресії російської федерації проти України гостро назріло питання проведення дерусифікації (ширше – деколонізації) назв вулиць, провулків і площ нашої громади, названих на честь російських і совєцьких діячів, які не мають ніякого відношення до Полтави.
Цілком очевидно, що після 24 лютого 2022 року і по ньому – так, як було в Україні уже не буде, це мусять розуміти всі громадяни, включно з представниками влади.
Наш народ справедливо хоче позбавитися присутності російського всюди, натомість повернути забуті, десятиліттями навмисно викреслені окупантами та нині славетно народжені у нерівній боротьбі з агресором імена померлих співвітчизників, переосмисливши та набувши власного культурного контексту і національного сенсу.
Розуміючи далекосяжні наслідки змін урбанонімів, які закарбують у пам'яті прийдешніх українців спадковість поколінь і нерозривність зв'язку із минулим, звертаємося до виконавчого комітету і депутатів Полтавської міської ради розглянути клопотання медіаагенції "Останній Бастіон" із приводу присвоєння одній із вулиць нашого міста імені Тараса Хаммера.
Хто ж він такий і чому його увічнення у полтавській топоніміці важливе? – Тарас Бобанич на псевдо "Хаммер" (1989-2022) – уродженець Трускавця, Львівської області, нащадок вояка Легіону Українських Січових Стрільців. Випускник Стрийської загальноосвітньої школи №9 і юридичного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ. З 2007 року – активний учасник націоналістичного руху, під час Революції гідності став до лав щойноствореної організації "Правий сектор" із якою впродовж 2014-2021 років воював проти російських окупантів у Донецькій області; відвідував Полтаву із гуманітарними та просвітницькими місіями.
8 квітня 2022 року Тарас "Хаммер" Бобанич здобув вічне життя в бою на Ізюмському напрямку у Харківській області. Попри своє галицьке коріння, він зробив багато не тільки для своєї малої батьківщини – Львівщини, – але й для України у цілому.
Вже на 9-му році російсько-української війни наш народ довів, що здатен на національну єдність, згуртованість, виявивши небачений за останнє століття солідаризм, тому для нас не важить місце народження, а тільки вчинки, добрі справи на благо нашої Батьківщини.
Тарас Хаммер був одним із тих, хто не словом, а ділом доводив свою любов до України й на Полтавщині з ним були добре знайомі громадські діячі, котрі по нині сприяють зміцненню української державності; він проводив вишколи та допомагав із організацією культурно-просвітницьких заходів, що є не менш гідним учинком за Чин на фронті.
Увічнення пам'яті Тарас Хаммер – це не якась формальність, оскільки він є нашим сучасником, чий подвиг будуть вивчати діти з підручників історії, постаттю, яка надихає прямо зараз інших захисників України на передовій, зокрема й уродженців Полтави.
Оптимальним видається зміна назви вулиці Лідова або вулиці Ляхова, які обтяжують наше рідне місто спадком колоніальної минувшини, на що вказують останні напрацювання громадської експертної групи з перейменування урбанонімів Полтави:
- Лідов Петро Олександрович (1906-1944) – військовий кореспондент газети "Правда", головного органу більшовицької партії, який випадково загинув у Полтаві, тому вшанування відбулося не за подвиг, а за посаду;
- Ляхов Андрій Микитович (1908-1943) – гвардії полковник, загинув під час Другої світової війни у боях за Полтавщину, похований на території меморіального комплексу Солдатської Слави, відтак вшанування відбулося шляхом меморіалізації могили.
Важливо наголосити, що нам йдеться про руйнування російських імперських схем розуміння минулого і, натомість, утвердження українських цінностей через появу у топоніміці рідного міста вулиці Тараса Хаммера, як зразкового символу визвольної боротьби проти росії.
Насамкінець додамо, враховуючи той факт, що полтавська місцева влада аморфна, непритомна, чужа до встановлення і відновлення історичної справедливості, бо переповнена сепаратистами й колаборантами, закликаємо громадськість підтримати вищевикладену ініціативу.
Також окремо нагадуємо про пам'ятну дошку Джохару Дудаєву, встановлення якої з 2020 року свідомо гальмується депутатами Полтавської міської ради, в доленосному очікуванні висновку профільної комісії.
"Останній Бастіон" звертається до влади Полтави з попередженням: у разі не вжиття заходів або відсутності реакції на наше звернення, яке аж ніяк не можна і не слід відкладати на безрік, зберігаємо за собою право відповісти адекватним чином.
