Культура України тримається винятково на ентузіастах
Три кити, на яких тримається нація - територія, мова, культура.
Державна політика нинішнього уряду спрямована на руйнування цих основоположних стовпів ідентифікації народу. Третина втраченої території та порушені обіцянки припинити війну, що дав Президент Порошенко, прийшовши до влади. Послідовне руйнування й провадження асимілятивних процесів, з метою викорінити питомі риси української мови, зблизивши її на всіх рівнях із російською. Відсутність нормального фінансування культурної сфери протгяом всього часу Незалежності, неспроможність протистояти територіальній і мовній війні, призвели до втрати високого рівня духовності, послаблення, а подекуди й цілквоитої відсутності естетичного смаку в пересічного українця, його вузькобічністю й неосвіченістю.
"Людина, що не розмовляє на своїй землі рідною мовою або гість, або окупант, або раб", - казав К. Маркс.
А людина, що не має естетичного смаку й не відчуває прекрасного - бідна людина, яка буде визнавати свою дріб'язковість і меншовартісність, аби тільки отримати подачку від провладної сили, яка потім буде все життя витиратиме ноги об тих, хто раз прогнувся перед нею.
Українська нація зараз тримається тільки на ентузіастах: на сході нашу територію захищають бійці, яким Президент обіцяв 1000 грн. за кожен день війни, але солдати так нічого й не отримують, окрім щоденних втрат. Бійці нашій владі не потрібні. Зброю та амуніцію, здебільшого, постачають волонтери. Викладачі, які вчать мови, письменники, публіцисти урядові також не потрібні. Він показав своє ставлення до них рівнем зарплати, на яку освіченій й інтелігентній людині неможливо повноцінно жити.
Культуру підтримують тільки такі ентузіасти, які замість попси на ТВ та радіо імпровізують на струнних інструментах і дають нам можливість насолодитися живою музикою, щоби вкрай не озвіріти в суспільстві, яке уряд і Президент своєю політикою плавно перетворюють на рабів.
Вулиця Жовтнева, м. Полтава.
Студенти Полтавського музичного училища імені М. Лисенка Дмитро Голобородов і Михайло Максимов, які грають класичну музику, привертають увагу до себе та змушують замислитися сотні полтавців. Шкода, що тільки до небагатох сердець доходить заклик зупинитися й доторкнутися до прекрасного. Інші - просто йдуть повз. Цукор, аптечки, фарба, ТВ, інтернет, робота, гроші.... Для них це важливіше, ніж мистецтво й духовні цінності. Ніж вічне, що створює людину як особистість, котра перебуває в гармонії з усесвітом і з собою.
