Ліволіберальний проєкт «нової української людини»
Вітчизняні можновладці та активісти-грантожери полюбляють експерименти над суспільством. Прикро, але результати їх чомусь не влаштовують.
У сучасному дискурсі прийнято за істину наратив про правильне виховання. Мовляв, якщо людині змалечку вкладати правильні цінності, то вона виросте доброчесним та благонадійним громадянином, який побудує здорові стосунки, протидіятиме насильству у сім'ї та суспільстві, захищатиме права пригноблених.
Цілком і повністю просвітницьке трактування людини як tabula rasa при народженні та, як наслідок, надання соціальному провідного й всеохопного значення у процесі формування особистості. Це ми можемо бачити сьогодні на прикладі освітнього середовища, в яке активно включають теми рівності, толерантності, насильства тощо.
І все це має відверто позірний директивний характер (як було за часів СССР) — тільки це може виховати «правильну» людину. Проте, якщо років 50 тому конструювали так звану «совєцьку людину», то нині вже ліволіберальну «нову українську людину».
Тривалий час я і сама вірила у ці тези, а протистояння навіюванням полягало у тому, аби віднайти «іншу правильну» систему виховання. Однак, це працює лише у теорії чи контрольованих у просторі й часі експериментальних умовах, коли людська спільнота розглядається у стерильних умовах поділу на чорне та біле
Як аргумент можна апелювати до досліджень, в яких підтверджується сильна роль вроджених факторів, але звернімося до реального життя й досвіду. Отже, «ідеальні» люди під тиском обставин можуть ламатися і перетворюватися на свої протилежності; при чому це може відбутися як «раз і назавжди», так і мати спорадичний характер.
У першому випадку це свідчить про намагання людини тривалий час зберігати хибне обличчя, яке було нав'язано вихованням, що, зрештою, стало нестерпним. У другому — реакція на неординарну ситуацію, що свідчить про «запуск природних механізмів» у вигляді неконтрольованих емоційних реакцій на події, які не були передбачені «протоколом виховання».
Початок XX століття характеризується явищем психоаналізу, який виявив те, що придушування сексуальності на погодження соціальним нормам веде до неврозу. 100 років потому, після вдаваної сексуальної емансипації, ми продовжуємо знущатися з себе і пригнічуємо людську природу через витіснення негативних емоцій та рис характеру.
Нас змушують пригнічувати агресію та негатив, апріорі толерантно ставитись до всіх, клеймувати «жіноче» та «чоловіче», а й ділити емоції та переживання на «правильні» й «неправильні». Ні, це не заклик до прояву агресії та відкритої ненависті.
Це заклик прийняти ці речі як об'єктивну частину нашої сутності, яку неможливо «перевиховати». З цим можливо лише навчитися ладнати та спрямовувати деструктивну енергію у правильне русло, й адекватно реагувати на такі прояви, звертаючи увагу на контекст.
Бо маючи чорно-біле сприйняття своєї природи, людина не зможе стійко прийняти виклики життя; при чому, як стосовно себе, так і інших. На жаль, навчанням чи вихованням тут не зарадиш, адже це здобувається лише досвідом.
А тому, гіперопіка та тепличні умови виховання унеможливлюють органічного набуття досвіду людиною, який в кожному віці несе свій унікальний характер. Так само і повна відсутність берегів перетворює здобуття досвіду на процес виживання.
У дорослому віці ця людина буде компенсувати цю нестачу досвіду і це велике випробування. Звісно, існують універсальні правила, які описують загальні принципи, і правильно донести їх дитині є метою виховання, однак, як вона їх зрозуміє і як впровадить у життя, це суто індивідуальна історія.
Досвід показує, що природне/іманентне братиме гору над соціальним/насадженим, якщо ігноруватиметься чи тавруватиметься як негативне. І чим сильніше витіснення, тим важчим буде удар у відповідь.
Це працює і на індивідуальному, і на колективному рівнях, а тому чим дужчі намагання в утопію та «нову (не-українську) людину» призведуть до своєрідної духовної «варваризації» через бунт іманентності. Це не нормалізація негативних та небезпечних рис, однак цілісне сприйняття задля можливості об'єктивно оцінювати себе та бути готовим до різних життєвих ситуацій.
