Ми живемо в страшний час Іуди, який не покається.

Він регоче над нашим горем, упивається своєю зрадою і нашою бідою.

"Чи міг я, біжучи в останній бій з двома шинами у руках на Інститутську в 14-му, подумати, що президентом моєї країни стане мавпа, яка рекомендувала беркутам зі сцени бити нас, майданівців, ебонітовими кийками?

Що воно нині буде розказувати про шлях євроінтеграції, викресливши з історії пам’ять про героїв небесної сотні?

Що паяц, який виступав у підтримку Януковича, не згадуватиме подвиг Майдану 2005 року?

Виявляється сєпар, який давав концерт в окупованій Горлівці і жартував про пересування Москвою кордонів тепер євроінтегратор!

Бидло, яке прийшло до влади під гаслом «хуже нє будєт» і живе в парадигмі «какая разніца», розказує нам про підкорені Еверести і пройдені шляхи за останню сотню днів.

Виявляється, покруч, який поклав життя тисяч українців, проігнорувавши всі попередження про вторгнення, залишивши їх без допомоги, пообіцявши їм шалики, тепер возить європейських лідерів в Бучу показувати наслідки своєї тупості і зради, розказуючи про убитих, пограбованих та зґвалтованих по його вині людях, тим наближає нашу євроінтеграцію?

Дегенерат, який розмінував Чонгар, тим здавши Маріуполь, Мелітополь, Бердянськ, Нову Каховку і Херсон разом з мешканцями, не давши їм жодного шансу на порятунок, тепер торить шлях до Європи нашими тілами на фронтах?

Ми живемо в страшний час Іуди, який не покається. Який регоче над нашим горем, упивається своєю зрадою і нашою бідою.

P.S. А для євроінтеграції насправді треба небагато: відмінити цензуру, призначити прокурора САП, не втручатися в процеси судочинства і віддати Коломойського до рук американського правосуддя".

Цей допис Юрій Каракай написав 2 липня 2022 року.

18 серпня 2022 року Юрій загинув внаслідок мінометного обстрілу на Південно-Бузькому напрямку на заході Херсонської області.

Юрій Каракай був активним учасником Євромайдану та Революції Гідності, а 24 лютого 2022 року вступив до лав 206-го батальйону територіальної оборони Києва.

Після того, як окупаційні війська покинули Київську область, Юрій разом із побратимами вирушив захищати позиції українського війська на півдні України.

Воював за вільну Україну у складі 206-го батальйону в складі Збройних сил України.