Міністру Ткаченку привабливі лаври регіоналів

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Що б ви сказали людям, які вважають Олександра Довженка – російським режисером? А тим часом багато іноземців досі думають саме так. Україні доводиться й тут відстоювати права на власну культурну спадщину.

Нічого дивного, адже комедія "За двома зайцями" багато років демонструвалася в pociйській переозвучці. Лише нещодавно справедливість відновили, і показали стрічку з оригінальною українською доріжкою.

І мультики "Острів скарбів" та "Аліса в Задзеркаллі" так само дублювалися pociйською для всесоюзного прокату. Але я сподіваюся, що колись покажу їх синові українською.

Це кіноспадщина, яку в нас вкрала Мocква за часів Союзу і, яку по крихтах, буквально по кадрах збирає, відновлює й демонструє широкому загалу – Довженко-Центр. Як в Україні, так і за кордоном, і робить це зразково-успішно.

Але навіщо нам кіноспадщина; навіщо нам пам'ятати шедеври, які створили українські режисери, сценаристи, оператори, актори; навіщо Україні хвалитися ними перед усім світом? От міністру Ткаченку вона тільки заважає, плутається під ногами!

Мені не цікаво витрачати час на оцінку діяльності пані Кудерчук, так званої очільниці Держкіно. Залежної фігури, призначеної згори, без жодного конкурсу, що нічого не вирішує в українському кіно і не несе жодного змістового наповнення.

Інша справа – Ткаченко. Це міністр культури так і не підписав контракт із Оленою Гончарук, що перемогла на чесному конкурсі на посаду очільниці Довженко-Центру.

Як не прийняв жодні її напрацювання та візію розвитку. Це Ткаченко системно саботує роботи інституції з 2019 року і від взаємодії, від відповідальності за яку усунувся лише зараз.

Дуже важливої інституції, у фільмофонді якої зберігається 7000 художніх, анімаційних, документальних та науково-популярних фільмів здебільшого українського виробництва. Де працюють фахівці й фахівчині найвищого класу, де встановлені спеціальні бактерицидні лампи, де щодня фіксують температуру й вологість повітря...

Бо цим плівкам, цим записам дуже багато років, їх треба дуже уважно, дбайливо й професійно зберігати. І Довженко-Центр робить це зразково-успішно, де за 28 років жодної одиниці зберігання не списали, лише продовжили їм життя!

Ви вірите, що так само професійно з національним надбанням буде поводитися пан Ткаченко, діяльність якого можна схарактеризувати поняттями: неефективність, відсутність стратегії, розтрата коштів, невміння планувати бюджет, знищення Українського культурного фонду, провал евакуації музеїв та розуміння підтримки кіно виключно, як фінансування серіалів. Або що цим буде опікуватися ноунейм організація Науковий центр кінематографії України, що з моменту заснування за часів янyкoвича ­2011-го був в летаргічному сні без штату та компетенцій?

Що вони вмикатимуть бактерицидні лампи й мірятимуть вологість, щоб на плівці не завівся грибок? Чи архів просто роздерибанять і знищать? – Ці питання риторичні.

Спроби повісити всіх собак за неефективну роботу Мінкульту та Держкіно на Довженко-Центр, спроба зрівняти його з землею та перетворити на будівельний майданчик видають людей без інстинкту самозбереження.

Мене дивує, що такий інстинкт відсутній у міністра культури Ткаченка. А тому слід невідкладно надати колекції Довженко-центру статусу Державного фонду фільмів.

В школах українських управлінців на першому занятті мають вивчати залізне правило – ніколи не вступайте в конфронтацію з українськими митцями, креативниками та активістами. Книгарня "Сяйво", Гостиний двір, журнал "Всесвіт", Пейзажна алея, кінотеатр "Жовтень" – спроби захопити й знищити ці культурні об'єкти приводили лише до ганьби та розгрому самих рейдерів. Так само буде і з Довженко-Центром.