Монолог одного полтавського актора
Тонкий, глибокий, чудовий актор, чиє коріння пов'язано із Полтавською землею. Віриш йому безперечно у всіх ролях.
Мова про Ростислава Яновича Плятта, чий «Монолог одного актора» досі вважається каноном у театральному мистецтві. Проте совєцька пропагандистська машина зламала його, зробивши із поляка з українським корінням «русского».
Деякі московські колеги позаочі його називали «переродженим Гоголем», який нібито мав «подвійну душу» (невизначену ідентичність — прим. ред.). На доказ цього, варто навести сповідь самого актора з автобіографічної книги «Без епілогу»:
«Пред'являючи свій паспорт там, де це потрібно, я дуже часто помічав якусь стурбованість в особі міліціонера, коли він читав — «Плятт Ростіслав Яновіч, русскій», — а потім пильно вдивлявся у мене. Це тривало до того часу, коли мене почали дізнаватися по фільмах. А через «Яновіча» багато хто вважав мене прибалтом.
Насправді ж мій батько, Іван Йосипович Плятт, був поляк, щоправда, сильно змосковщився. У всякому разі, польської мови я вдома не чув жодного разу. За фахом він був юристом. Попри російське ім'я батька, всі рідні та близькі звали його Ясік, від польського Ян.
А мати моя, Зінаїда Іванівна Закам'яна, була, як тоді казали, «хохлушка», з Полтави... Жили вони із батьком дуже дружно, хоча хтось казав, що союз поляка та українки — гримуча суміш, згадуючи історію воєн між цими народами...
Мені розповідали, що біля моєї колиски сходилися дві бабки — Жозефіна Феліксівна, мати батька, та Олександра Лукінічна, мамина мати, — і починалася тиха битва. Одна стежила, щоби дитина не засвоїла нічого з «хохляцької» мови, інша, навпаки, охороняла слух дитини від усіляких полонізмів... Успіху досягли обидві: коли я виріс, з'ясувалося, що я не знаю жодної мови, крім російської».
Між тим медіаагенція «Останній Бастіон» вважає за потрібне нагадати своїм читачам, що безупинна культурна експансія росії мусить бути стримана. На рубцях минулого росте потуга тихої люті та великої сили українства до ворога зі Сходу.
