Монументальна пропаганда – зброя окупантів
Давно відомо: московитська окупація в наших містах виглядає як справжнісінька антиутопія. І смішно, і гидко, і люто...
Південь і Схід заполонили химерні зомбімобілі, що транслюють російську пропаганду на вулицях. Вчиняються спроби влаштовувати радісні мітинги на тлі знищеної вщент житлової інфраструктури, ба навіть повертаються пам'ятники совєцької доби.
На останньому хочемо зупинитися трошки детальніше. Доволі часто надходить інформація про відновлення пам'ятників-істуканів (себто, бовванів – прим. ред.) Владіміру Лєніну на тимчасово окупованих територіях.
Зокрема, активно йде цей процес у Херсонській та Запорізькій областях, в які москалі, за власними словами, начебто "прийшли назавжди" (ага, хіба в землю – прим. ред.). Останнім доволі зухвалим прикладом стало встановлення у Мелітополі пам'ятника Павлу Судоплатову – совєцькому чекісту, вбивці Євгена Коновальця та активному борцю з ОУН та УПА.
Можна не дивитися новини по телевізору, можна отримувати об'єктивну інформацію зі сторонніх ресурсів за допомогою VPN-ресурсів, можна викидувати на смітник агітаційну листівку одразу після отримання, але від ідола на постаменті так просто не сховаєшся. Його буде видно кожен день ідучи на роботу, біля нього будуть призначатися зустрічі та побачення, біля нього окупанти будуть зганяти людей на мітинги та маніфестації.
Він – ідол – завжди буде нагадувати своєю присутністю про культурну матрицю, в яку потрапило населення. Не дарма ж більшовики підходили до цього питання з таким осатанілим ентузіазмом, ставлячи пам'ятники Лєніна в кожному місті, селі, на кожному заводі та колгоспі.
Натомість ситуація з монументальною пропагандою в Україні йде нарочито погано. Звісно, ми не пропонуємо ставити в кожному селі однотипні пам'ятники, але питання зносу вже наявних російських і совєцьких істуканів та встановлення на заміну їм пам'ятники діячам української історії та культури – важливе завдання.
До прикладу, у столиці України досі нема повноцінних пам'ятників Євгенові Коновальцю Романові Шухевичу та Степанові Бандері. Тобто, людям, які поклали своє життя на вівтар боротьби за незалежність!
Прикметно, але бовван у вигляді Ніколая Ватутіна стоїть, щобільше, на жаль, є люди, які чинять спротив його демонтажу. У місті Одеса досі стоїть пам'ятник цариці Єкатєріні II – російській (хіба за назвою державного утворення – прим. ред.) імператриці, що відповідальна за знищення козацтва і закріпачення українців.
Натомість тема самих чорноморських козаків, які брали активну участь у розбудові міста, у монументальній архітектурі не розкрита аж ніяк. Така ганебна ситуація відбувається майже по всій країні, у кожному місті та селі.
Хоч ми майже вичистили спільними зусиллями країну від пам'ятників совєцької доби (подекуди, через криво прописаний закон про декомунізацію і поки не до кінця), але пам'ятників російським діячам ще багато. Однак пам'ятників українським діячам, що були прямо пов'язані з історією міст катастрофічно мало!
Що стосується наново встановлених більшовицьких бовванів на тимчасово окупованих територіях, то їхня доля дуже проста: вони будуть винесені в повітря одразу після звільнення, можливо, навіть разом із тими, хто їх встановлював. Московській орді не вдасться знову затягнути нас до свого болота, а все, що пов'язано з окупантами та їхньою історією, – буде прибрано геть із нашої землі назавжди.
Автор – Микита Нерез, боєць Національно-визвольного руху "Правий сектор"
