Найбільша загроза у війні на виживання — це путін і його команда в Україні

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Що особисто я зробив би на місці путіна? Відповідаю наступними пунктами:

1. Ставка на довготривалу війну.
2. Ставка на внутрішню деградацію України.
3. Ставка на військовий переворот в Києві.
4. Стрімкий наступ на Одесу, Миколаїв, Харків, Запоріжжя, Дніпро.
5. «Мирні переговори» за фінляндським сценарієм.
6. Подальша турбулентність залишків держави Україна.

Тобто не про те, що на місці путіна ми б з Вами моментально закінчили війну роззброїли росію, поділили ту росію на шматки, виплатили б багатомільярдні компенсації жертвам російської агресії, передали атомну зброю міжнародному консорціуму, і добровільно пішли б ще у міжнародний трибунал. Мова не про наші малореалістичні на сьогодні бажання.

Мій дід закінчував Академію Генерального штабу, був полковником артилерії, й у дитинстві вчив мене азам військової тактики та стратегії. Всі мої успішні громадсько-політичні акції насправді від дідового виховання, бо громадсько-політичні акції багато в чому нагадують воєнну науку.

Так от, дід постійно казав: «Олексо, хочеш виграти бій — уяви себе на місці свого ворога. Спробуй передбачити та проаналізувати майбутні дії свого ворога. Тоді ти зможеш побудувати систему захисту, і, зрештою, перемогти».

Які будуть майбутні дії гада путіна, а що ж йому потрібно, як він діятиме?.. Ми не можемо влізти в голову нікому іншому, але уявити себе на його місці можемо. Отже, що я б робив на місці гада путіна?

1. Ставка на довготривалу війну.

Ресурсна база росії у рази більша, ніж України — демографія, зброя, економіка — все це в росії більше. Війна йде на українській, а не на російській території, тож ы цивільне населення страждає в Україні, а не на росії.

Відповідно, з позиції гада путіна варто максимально затягувати війну,  на роки, на довгі роки. Слід зазначити, що у цій довготривалій багаторічній війні росії не потрібно йти в повномасштабний наступ на українські обласні центри, — це надмірні витрати власних сил (людських і воєнних).

Набагато вигідніше поступове мляве просування, як за останні 1,5 року, починаючи від 12 листопада 2022 року (після звільнення українськими військами Херсону) — початку «позиційної війни». Ось така «позиційна війна» може тривати довгими роками, і навіть десятиліттями.

Україна за цей час страждає, а росія — посилюється; хто не вірить, згадайте, що така «позиційна війна» триває вже 1,5 року, за які гад путін посилився. То ,значить, на його місці, варто і продовжувати саме таку тактику.

2. Ставка на внутрішню деградацію України.

Україна була проектом цікавішим за росією, прогресивнішим, демократичнішим. В Україні відбувалася така-сяка політична конкуренція, змінювалися президенти і депутати, відбувалися змагальні вибори, в Україні легше дихалося.

Все це Україна нині або вже втратила, або стрімко втрачає. З погляду гада путіна, вигідне продовження такої деградації, тому вигідно, щоби в Україні під будь-якими приводами не відбувалися вибори, вигідно, щоби правляча еліта увірувала у свою «вічність», і була зацікавлена у максимально довгому продовженні війни.

Тоді корупційні процеси посилюватимуться, а жодних механізмів у суспільства для впливу на владу не залишиться. Раніше такими механізмами були конкурентними вибори, а значить, з точки зору гада путіна:

• вигідно, щоби виборів в Україні не було роками;
• вигідно, щоб Україна продовжувала бути закритою країною, і щоб українці роками не мали права покидати країну;
• вигідно, щоби сім'ї були розірвані на тих, хто за кордоном, і тих, хто не має права їх відвідувати;
• вигідно, щоби замість мотивованого рекрутингу армію поповнювалася внаслідок вуличного відлову;
• вигідно, щоб у країні розпалювалася внутрішня ворожнеча і агресія;
• вигідно, щоби в Україні деградувала влада, а з нею і вся країна, яка має стати непривабливою для самих громадян за 3-5-7 років.

3. Ставка на військовий переворот у Києві.

В умовах, коли Україна втратила демократичні процедури, і стрімко прямує до авторитаризму, демократичних механізмів ротації не існуватиме. На сьогодні рейтинги влади ще великі, але то на сьогодні.

Згідно пункту 1, ставка-то йде на довгу війну, а згідно пункту 2 — процес внутрішньої деградації триватиме. Отже за наступні роки похитнуться і рейтинги влади, і мова не про обов'язкові 50% +1 голос.

Принаймні частина суспільства стане радикально озлобленою на владу. Демократичних механізмів ротації, які працювали раніше (вибори) під час війни не існуватиме, війна буде довгою-довгою, що тоді лишатиметься?

Правильно, тільки заколот! Вуличні заколоти, до яких ми вдавалися раніше («Студентська революція на граніті», «Україна без Кучми», «Помаранчева революція», «Євромайдан» та інші) під час війни не реалістичні з огляду на цілу низку причин.

Бо відсутня політична конкуренція, ослаблені партії та політичні громадські організації, монополізовані медіа, наляканий бізнес (який, до речі, включно з олігархічним) який раніше підживлював політичну конкуренцію. А як мінялися різні царі та королі в історії Європи, коли вони припиняли бути популярними не лише серед населення, а й (що важливіше) серед частини еліти?

В європейській історії — часто у насильницький спосіб. Єдині сили, які в Україні для цього придатні — військовики, і не просто військовики, а:

• популярні військовики;
• військовики, пов'язані із правим рухом.

Популярність необхідна для підтримки населення, а для чого потрібний зв'язок із правим рухом? Традиційно в Україні право-радикальний рух значною мірою контролюється СБУ, а через СБУ — російськими спецслужбами (ФСБ, СЗР).

Саме для російських інтересів через ці організації росія цілеспрямовано просувала нацистську символіку, наприклад, щоби згодом це використати у своїй пропаганді для звинувачень України. Російська «спляча агентура» нікуди не поділася, вона продовжує існувати в Україні

Це не значить, що всі керівники право-радикальних організацій під підозрою. Достатньо того, щоби в їхньому оточенні працювали російські агенти, для того, щоби намагатися спрямовувати події в необхідному для росії руслі.

Військовий переворот може плануватися тоді, коли внутрішня деградації України досягне піку, а влада-максимум у внутрішній непопулярності; наприклад, років через 5-7. Для чого ж росії і гадупутіну воєнний переворот в Україні?

Для чергового внутрішнього катаклізму! З огляду на інформацію та аналіз, у мене все більше виникають підозри, що під час останнього Євромайдану нас (всіх, хто брав в ньому участь) «у темну» використала росія, а готуючись до сценарію чергового українського Майдану, Кремль заздалегідь планував захопити Крим, що і було здійснено.

4. Стрімкий наступ на Одесу, Миколаїв, Харків, Запоріжжя, Дніпро.

З погляду гада путіна зараз (найближчі роки) наступ на вказані міста не раціональний. Але це не означає, що він у цьому не зацікавлений у віддаленішому майбутньому.

Під час внутрішнього українського катаклізму, пд час воєнного перевороту... Якщо відбудеться воєнний переворот, то у Зеленського не буде тих, хто стане на його бік ані на вулиці, ані в армії, його підтримка масова лише на папері, але це не підтримка пасіонаріїв.

У разі військового перевороту у Зеленського навіть не було б сил як у Януковича на «Антимайдан». Армія триматиме «нейтралітет» та й воєнний переворот — це абсолютно нелегітимна дія, що означає: на момент перевороту переважна більшість державних структур та звичайних громадян буде у процесі фрустрації.

Можна очікувати, що цей процес зачепить і армію; кращої нагоди для стрімкого воєнного наступу на східні і південні міста годі й чекати. Мета — повністю відрізати Україну від моря, а без портів Україна у рази буде слабкішою і в перспективі.

Одеса і Миколаїв у цьому наступі будуть ключовими містами, Харків, Запоріжжя, Дніпро — приємними бонусами; Чернігів, Суми, Полтава — як пощастить, по Києву буде питання, гад путін буде ще в роздумах (час ще є, нагадаю, що ці пункти для реалізації приблизно за 5-7 років).

Україна лишається тоді в межах Західної України (єдина частина країни, яку значна частина російсього істеблішменту не вважає «своєю») плюс частина Правобережжя, без виходу до моря, з Києвом чи без. Ось так от.

5. «Мирні переговори» за фінляндським сценарієм.

І от лише після захоплення Одеси, Миколаєва, Дніпра, Запоріжжя, Харкова і всього , що вдасться, гад путін буде готовий до «миру». Цей «об'єднувач російських земель» матиме славу на віки — ось, де лежать його мрії, і він хоче бачити мрії зреалізованими, а не нездійсненими фантазіями.

От тоді він, можливо, запропонує «мир» за фінляндським сценарієм зразка 1940 або ж 1944 року: «русскій міръ» в обмін на українські території. За наступні 5-7 років війни значна частина українців настільки втомиться, що буде готова навіть на куцу територію, лише жахи війни нарешті скінчилася.

Нова воєнна влада (хунта) буде зацікавлена у легітимізації, а підписання «мирної угоди» саме з ними, дасть можливість надалі правити хоч і меншою частиною країни. Та все одно цей шматок буде більше і за територією, і за населенням, аніж, скажімо, Словаччина, тож можна ще буде планувати безбідне існування для державної еліти.

Західні партнери на той час теж матимуть таку втому від еліти, а частина великого капіталу настільки мріятиме про можливість відновлення досанкційної торгівлі, що жодних перешкод з їхнього боку для такого миру і розділу України не буде. Радше навпаки — цілковите сприяння.

6. Подальша турбулентність залишків держави Україна.

Той, хто мріє, що на цьому сатанінському плані гад путін заспокоїться, не сильно його розуміють. Принаймні, мені б на і цього не вистачило, якщо я вже поставив себе на його місце.

Навіть, якщо навіть сто разів будуть письмово прописані чи усно домовлені умови, що залишений обрубок України має право на власну зовнішню і внутрішню політику, включно з вступом у НАТО та ЄС (чого не факт, що хочуть самі НАТО і ЄС), це не означатиме, що гад путін на тому заспокоїться. Так, він буде готовий припинити на тому війну на фронті, але не ментальну війну проти України.

Він хоче нас знищити як історичний прецедент, або, принаймні, закласти підмурівок для такого знищення. Просто відклавши цю милість для наступників у Кремлі, адже ця країна і ідеологія «русскаґо міра» по завершенню не лише нікуди не зникнуть, а лише посилюватимуться. Залучатимуться внутрішні російські агентури в Україні, які нікуди й не зникатимуть, а ва ріантів тут може бути кілька:

• умовна «фашизація» — посилення право-радикалізму (правого популізму) на державному рівні, репресії до інакодумців, бойкот із боку демократичних держав, внутрішній конфлікт, протистояння, і, як наслідок, —слабка і малоприваблива країна, з якої постійно йде втеча населення;
• наполягання Заходу щодо виборів, прихід на виборах якоїсь боязкої сили по типу «Грузинської мрії», яка боїться хоч чимось образити Кремль, натомість посилення антиросійської опозиції, постійні внутрішні протистояння, сутички, непрацююча економіка у постійному конфлікті та турбулентності, а наслідок — бідна малоприваблива країна, з якою постійно йде втеча населення.

От так би я робив на місці ворога. Тепер поставимо питання: ну, а хіба ворог настільки тупіший за мене, що не зможе сам додуматися до такого сценарію?

Тоді ставимо наступне питання: а ми хочемо такого сценарію? Особисто я — ні не хочу. То чи варто допускати такий сценарій? То чого ж ми його допускаємо?

Я, принаймні, спроможний проаналізувати ймовірні сценарії. Та не допустити реалізації сценаріїв гада путіна і росії можна лише спільними зусиллями.