Найогидніший епізод в історії дипломатії
Борис Джонсон про саміт на Алясці путіна й Трампа.
Експрем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, палкий прихильник України, якому вдається поєднувати цю підтримку з симпатією до американського президента Дональда Трампа, написав статтю для The Daily Mail, у якій висловив своє бачення зустрічі Трампа з путіним і її наслідків для репутації США як захисника світової демократії.
«Це, мабуть, один із найогидніших епізодів у невтішній історії міжнародної дипломатії — бачити, як путіна вітають на американській землі. Було огидно спостерігати, як йому аплодують на червоній доріжці.
Ще більш дивно було бачити його усмішку Голлума, коли він сидів серед небагатьох світових лідерів на задньому сидінні президентського лімузина.
Надати йому американську платформу для брехні про причини війни в Україні — країні, яка у 2014 році, коли путін уперше напав, не становила жодної загрози для росії — було вкрай неприпустимо.
Слухаючи його лестощі та передбачувану одноманітність, із якою він намагався водночас підлеститися й принизити Дональда Трампа, мені хотілося блювати. Думаю, вам теж — і більшість із нас навіть не українці.
Уявіть, як це — бути одним із героїв на фронті, у бліндажі під Покровськом, боротися за свободу своєї країни й чути, як президент США — капітан команди «Вільний світ» — називає путіна «босом».
Блювота.
Подумайте про десятки тисяч українських вдів і сиріт, поранених і скалічених. Подумайте про мирних жителів, які щодня й щоночі живуть у жаху від путінських бомб і ракет, що падали навіть під час так званих переговорів на Алясці.
Запитайте себе, що відчували ці люди, коли чули, як президент США говорить про «фантастичні стосунки» з путіним, диктатором, який катує їхню країну вже три з половиною роки.
Це був огидний момент. Путін — воєнний злочинець, чиї брехня та агресія співмірні з Гітлером.
Часом можна почути, що метою Білого дому є «зупинити смерть» або «зупинити вбивства» в Україні, нібито винні обидві сторони. Це нісенітниця.
Кров кожного росіянина, який загинув у цьому конфлікті, — на руках путіна. Кров кожного українця, який загинув, — на руках путіна.
Уся різанина та трагедія в Україні — вина однієї людини. Якби не самовпевненість, безглуздя та фундаментальний прорахунок путіна, війни не було б.
Тому було важко спостерігати, як путін гордо походжав на саміті на Алясці. Ця подія була неприємною, і все ж вона мала сенс.
Хоч це й було огидно, Трамп мав рацію, що намагався. Він мав рацію, що зустрівся з путіним, бо мільйони українців дивилися на це з надією. Вони сподівалися, що легендарний нью-йоркський укладач угод зможе запропонувати рішення, яке покладе край війні і збереже свободу, суверенітет і незалежність їхньої країни.
Дональд Трамп мав рацію, ризикнувши, бо знає: одного дня путін справді укладе угоду. Його позиції у москві значно слабші, ніж здається.
Російська економіка починає тріщати під тягарем війни. Зростає безробіття, інфляція та процентні ставки. Путін побачив, як один із його найбільших клієнтів нафти — індія — опинився під санкціями Трампа, а Bloomberg повідомляє про відмову індійських покупців від російської нафти.
Найважливіше, путін досі не може і не зможе придушити дух українського опору. Так, для українських бійців зараз важкі часи, і так, завдяки величезним зусиллям, путіну вдалося досягти невеликих успіхів на сході — театрально розрекламованих під час саміту на Алясці.
Але ці просування були стримані українцями, і станом на середину серпня багато анонсований масштабний літній наступ 2025 року досі не матеріалізувався.
Трамп мав рацію, відчувши шанс на мир, і мав рацію, бажаючи його встановити. Він, як і Бенджамін Франклін, вважає: не буває ні хорошої війни, ні поганого миру. І він також має рацію.
Але всім, хто спостерігав за зустріччю, було зрозуміло — і, я вважаю, це зрозуміло американським переговірникам у залі — що путін не хоче миру на умовах, прийнятних для США чи України.
Кожен, хто працював з Трампом і знає його настрій, міг би сказати: зустріч не була успішною. Анонсований обід не відбувся. Не було жодного очікуваного обговорення нового комерційного партнерства між США та росією чи співпраці в Арктиці. Натомість саміт завершився кількагодинною пресконференцією, на якій Трамп — дивним чином — не відповідав на запитання.
Цінність зустрічі полягала лише в одному: на Алясці Трамп зіткнувся з реальністю віч-на-віч.
Путін принципово хоче контролювати Україну та зробити її придатком москви. Українці принципово хочуть бути вільними — і в цьому вони мають довгострокову підтримку західних демократій, а також Трампа і Меланії Трамп, першої леді, яка дедалі більше впливає на його мислення.
Трамп зрозумів, що справа не в нерухомості, не в географії чи території. Справа в долі: у праві українців обирати власний шлях як вільна і незалежна європейська нація. Війна не закінчиться, доки путін не визнає правду: він програв битву за долю України.
Тільки тоді настане мир.
Чесно кажучи, я сумніваюся, що Дональду Трампу сподобаються світові заголовки. Йому не сподобається думка, що путін переміг його, що Трамп розстелив червону доріжку для ізгоя, витратив багато політичного капіталу і нічого не отримав натомість.
Невдача на Алясці, на мою думку, зміцнить його переконання: єдиний спосіб виправити ситуацію — посилити тиск на путіна.
Ніхто не очікував, що президент США запровадить вторинні санкції проти країн, які продовжують купувати російську нафту та газ, — і все ж він це зробив.
А що стосується Британії? А Європи? Коли ми наберемося сміливості зробити те саме? Це наш континент. Ми постійно вимагаємо лідерства від Америки, але самі часто не маємо сміливості наслідувати цей приклад».
