Нас могло б і не бути
Людство було майже знищено мільйон років тому: тоді вижило трохи більше 1000 особин
Цю подію ще називають «генетичним вузьким місцем».
Нас могло б і не бути.
Майже мільйон років тому людство опинилося на межі зникнення. Нове дослідження показало, що чисельність наших предків могла скоротитися до всього лише 1280 особин, унаслідок чого людська раса опинилася на межі вимирання.
Ця драматична подія, відома як «генетичне вузьке місце», тривала понад 100 тисяч років і, ймовірно, зіграла ключову роль у формуванні еволюційного шляху людства, пише The Daily Galaxy.
Попри близькість до зникнення, лінія наших предків якимось чином вижила й у підсумку розрослася до нинішнього глобального населення.
Дослідження, опубліковане в журналі Science, проливає тверезе світло на критичний момент в історії людства. Проаналізувавши генетичні дані 3154 сучасних людей — як з Африки, так і з інших регіонів світу, — вчені виявили докази масштабного спаду чисельності популяції.
Між 930 000 і 813 000 років тому чисельність людства скоротилася на колосальні 98,7 %, залишивши лише близько 1280 репродуктивних особин.
Цей «демографічний вузький прохід» тривав приблизно 117 000 років — період, у який людство майже зникло. Це зниження чисельності вчені визначили за рівнем генетичного різноманіття серед сучасних людей, що відображає генофонд далеких предків. Відкриття підкреслює вразливість ранніх людських популяцій і проливає світло на те, чому викопні свідчення цього періоду настільки мізерні — особливо в Африці та Євразії.
Хоча точна причина цього спаду невідома, дослідники вважають, що ключову роль відіграли різкі кліматичні зміни. Перехід до середнього плейстоцену супроводжувався значним похолоданням Землі. Тривалі періоди холоду, початок заледеніння й суворі посухи, ймовірно, призвели до голоду і нестачі ресурсів.
У таких умовах люди могли бути змушені розділитися на нечисленні та ізольовані групи, які боролися за виживання в дедалі суворішому середовищі.
Убогість викопних залишків цього періоду ускладнює пряме спостереження наслідків, але генетичні дані надають потужний інструмент для оцінки впливу цих змін.
Із зменшенням чисельності населення скорочувалося й генетичне різноманіття, залишаючи чіткі сліди в людському геномі. Саме ці генетичні маркери дали змогу вченим пов’язати екологічні зрушення з еволюційними змінами у ранніх людей.
Одне з найвражаючіших відкриттів дослідження — зв’язок із важливою генетичною подією в історії людства. У період вузького проходу в людини відбулася значна хромосомна зміна — злиття двох хромосом в одну, відому сьогодні як хромосома 2.
Ця подія, що відокремила людей від інших приматів, імовірно, відбулася приблизно в той самий час, що й різкий спад чисельності населення.
На відміну від інших людиноподібних мавп, у яких 24 пари хромосом, у людини їх 23. Це злиття вважається одним із визначальних моментів в еволюції людини, що ознаменував її розбіжність із найближчими родичами.
Дослідники припускають, що це генетичне зрушення могло відіграти важливу роль у появі Homo sapiens, а також у подальшій диференціації неандертальців і денисівців. Ці зміни — не просто генетичні курйози, а цеглинки, з яких згодом сформувалася сучасна людина.
Автори дослідження також припускають, що відновлення людства після цієї кризи стало можливим завдяки більш сприятливому клімату близько 813 000 років тому.
Із поліпшенням умов і освоєнням вогню ранні люди підвищили свої шанси на виживання. Нині вчені вивчають, як ці досягнення, поряд з іншими змінами навколишнього середовища, сприяли швидкому зростанню популяції.
