Нашу стратегію з'їсть відсутність тактики
Українське суспільство досить мало собі уявляє наскільки інерційною є політика у світі. Як приклад, Вільнюський саміт НАТО.
Очевидно, і це доволі прикро, що від нього ми чомусь очікуємо прориву, але проривів ніяких ніколи не існує. Зміни консенсусів відбуваються поступово, а потім в одній точці оформлюються у публічні рішення, реалізуючись ніби одномоментно.
На жаль, ті рішення які можуть означати холодний душ для України на Вільнюському саміті насправді абсолютно реальні, абсолютно продиктовані й зумовлені стратегічними факторами завчасно. Щоби дію їхніх наслідків відвертати нині треба було прокидатися як мінімум рік назад.
РФ оперує стратегічними тенденціями, провалюючись в якості реалізації. Ми ж хочемо наші дрібні за виміром зусилля піднести до рівня стратегічного масштабу явищ, а цього не буде.
Що мені особливо не подобається у наших реаліях держуправління і навіть політичного обговорення? А те, що все крутиться навколо спроб надати якісь черговій події якогось виняткового значення, короткостроково сконцентрувати на ній ресурси та увагу, щоб отримати якийсь оперативний результат і йти далі.
Спроби гратися у політику, де все "дуже конкретно" віє сміттєвим запахом дискурсу про «ми люди вузької конкретики й суто ключової справи", де якось неприйнятно займатися чимось довго і вперто, проробляючи вузькі вулички та кожну окрему стежку навколо магістрального напрямку й тестуючи паралельні треки. У нас у суспільстві прийнято особливо шанувати людей впертих і наполегливих, однак чомусь не думається про ґрунтовних і послідовних.
Не існує ніяких стратегічних завдань, якщо ви не здатні їх опредметити у десять тисяч тактичних. «Швидко отримати результат», – ідіть у бізнес і не псуйте повітря в політиці, поспішальники й швидкуни!
Ось, чому наші провали сьогодні – це виключно предмет того як рішення і проєкти держструктур та вищого рангу керування робилися раніше, ретроспективно. «У нас немає часу діяти інакше», – тоді гайте час, діючи так, як вам подобається.
Набирайте керувати державою не церковних мишей, що бояться своєї тіні та попросити премію у начальника, а амбіційних і трохи нахабних у підходах, винятково креативних і честолюбних людей. Ну, й головне, – розв'язуйте їм руки.
Але найголовніше винесу насамкінець. На виборах такі питання не вирішуються й у ході державних переворотів теж не вирішуються, оскільки стагнація якості управління – це рух, з якого можна роками вибиратися, а не за "2-3 тижні".
