Перед світанком
За ведичними знаннями, найблагодатніший час доби — це 96 хвилин до сходу Сонця.
Саме в цей час слід медитувати, рефлексувати, концентруватися на планах на день та ухвалювати рішення. Це час для душі. Від цього залежить увесь день.
У сьогоднішній, найтемніший час для країни, давайте поговоримо про її світанок, бо від нього залежить увесь майбутній день.
Якщо поглянути на історію українських земель за останні 1000 років, то очевидно, що на цій території народжуються покоління людей, які не усвідомлюють цінності своєї держави, важливості власного внеску в цю державу та суспільство; безвідповідальні, некомпетентні й такі, що не поважають думки одне одного. Це призводить до постійних чвар. Карма.
Тому на долю майже кожного покоління українців випадають визвольні змагання, революції або війни. І так буде доти, доки не з’явиться покоління, яке подолає всі внутрішні чвари, відчує в собі сили до об’єднання в «спільну справу» — Республіку (у латинському значенні).
Отримавши Незалежність без її глибокого усвідомлення (без поту й крові) у 1991 році, люди продовжували перебувати в ілюзії, що партія влади все за них вирішить і забезпечить. Звісно, війна — це найболючіший шлях до усвідомлення, але вона дозволяє розбудити максимальну кількість свідомостей. Сьогоднішня війна в Україні — знову про це ж усвідомлення. Навіть якщо можливе перемир’я чи безпекові договори від партнерів тимчасово зупинять цю війну, далі знову чекатиме нова, якщо свідомість більшості не очиститься і не буде заснована нова, спроможна Республіка.
Коли ти живеш у постійних чварах, то й назовні випромінюєш такий стан свідомості, який притягує чвари знову і знову — доти, доки не змінишся й не відпрацюєш цього. Наприклад, плекання ресентименту до кацапів веде до ненависті, яка спочатку бурлить усередині й перетворюється на нескінченні чвари в країні, а потім цей стан притягує інший полюс ненависті — і приходить війна.
Ти маєш те, що випромінюєш зсередини.
«…Коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю», — казав просвітник Григорій Сковорода. А для шанувальників філософії й методології Щедровицького нагадаю його позицію: «свідомість — як відро: що насиплеш, те й матимеш».
Скільки ще треба насипати ресентименту, ненависті й чварів, а потім шукати: де ж моє щастя або чому в мене війна?
Що було б у Європі за останні 80 років після тисячолітньої історії війн, якби після Другої світової вони не переосмислили свій досвід і не розвернули свої доктрини (насамперед освітні)? Якби не були сформовані вищі цілі співжиття?
До речі, не треба знати багато мов і глибоко вникати в сенс розмови, щоб побачити, де і як сьогодні розмовляють між собою іспанці, французи, німці, а де — українці чи росіяни: це різна вібрація стану свідомості.
Свідомість найшвидше очищується через біль, а війна є одним з її апофеозів. Війна — це найвищий час переосмислити своє життя для максимальної кількості залучених свідомостей. Більше того, справжнім кінцевим переможцем буде той, хто здатен змінити себе так, щоб це знайшло підтримку більшої кількості партнерів і спричинило новий порядок — як усередині країни, так і зовні.
Сьогодні війна в країні, мабуть, увійшла у свою найтемнішу й найхолоднішу частину доби — у прямому й переносному сенсі.
Чи буде Всесильний Бог милосердним і вирішить наші питання за нас, тим самим дозволяючи страждати ще тисячоліттями в чварах? Чи, можливо, Його милосердя — це всі ці жахіття війни, щоб вони швидше очистили свідомість?
За роки незалежності, а особливо під час війни, є безліч прикладів переосмислення життя, що призвели до самоорганізації людей для реагування на виклики. Причому багато простих людей демонструють чудеса самоорганізації, тоді як еліта досі не може самоорганізуватися. Так само було й під час двох останніх українських революцій, які не привели до якісних змін — еліти не були готові змінюватися самі й об’єднуватися навколо докорінних перетворень країни.
Саме еліта мала б показати решті приклад гармонійного спілкування, узгодження, благості та любові, а вже потім проявити свою компетентність, мислення й рефлексію у формуванні нової системи.
Де ця еліта — відповідальна, компетентна, здатна стати батьками-засновниками нової Республіки? Яка створить Асамблею для творення нової української Республіки (у ширшому сенсі, ніж конституційна асамблея)?
Чи зацікавлена чинна влада та її еліта в побудові третьої української Республіки (скорочено — ТУР, адже першими нашими республіками були УНР та УРСР, правонаступницею якої є сьогоднішня Україна)?
Але з підтримкою влади чи без — усе одно доведеться працювати разом. Важливо одразу позиціонувати створення такої Асамблеї не проти влади, а на допомогу їй: для стратегування нової Республіки, нового світового порядку, нового світогляду та високих цілей співжиття, що надихатимуть на зміни себе й устрою країни.
Така Асамблея може стати мостом у діалозі між владою й суспільством, а також допомогти в пошуку рішень для влади — як щодо актуальних питань, так і кадрових пропозицій.
Щоб прибрати політичну конкуренцію з цієї співпраці, варто домовитися про принцип несумісності роботи (на цьому етапі) в Асамблеї ТУР і одночасної участі у владі чи політиці другої республіки загалом. Така громадянська самоорганізація в діалозі з владою створить поле для маневру влади у переговорах з партнерами.
Інший ризик роботи Асамблеї полягає у спроможності домовлятися й ухвалювати зважені рішення, а це залежить від створення конструктивного, гармонійного поля в її колективі. Воно, своєю чергою, залежить від участі людей, здатних це поле підтримувати. Це особливий стан свідомості.
Тому є потреба саме в таких людях — тих, хто тримає поле благості під час дискурсу й володіє мистецтвом дискурсу. Їм доведеться об’єднати за одним столом усіх лідерів думок: націоналістів, глобалістів, екологів, економістів, філософів, богословів, психологів, юристів, айтішників, військових, популярних експертів-блогерів…
Тих, хто має показати приклад примирення — за мовою, поглядами, переконаннями. Приклад любові й благості.
Завдяки прогресу в поширенні інформації та, відповідно, втраті популярності телеканалів із запрограмованими політичними шоу, отримали можливість проявитися багато компетентних експертів. Але далі всі воюють лише за свою думку, теорію, его чи демона. А поки немає любові — триває війна цих демонів, у якій може перемогти лише ще більший демон.
Хто готовий показати інший приклад?
Хто готовий проявити любов?
Хто з лідерів думок першим обійме свого конкурента й стане з ним партнером у пошуку серединного шляху?
Хто готовий творити нову Республіку?
Яким буде світанок України?
Наскільки ми готові до нього?
У чому милосердя Бога?
