Популяризатор дзюдо і засновник самбо Василь Ощепков: з роду українець, по духу японець
Існує версія, що більшовицькі карателі розстрілювали його з кулемета, тому що не могли здолати фізично...
10 жовтня 1937 року свій останній бій чекістам у Бутирській тюрмі в Москві дав природжений каратист Василь Ощепков. Він увійшов в історію як основоположник дзюдо і засновник самбо на теренах колишньої монархії Романових.
Народився Василь на Сахаліні 6 січня 1892 року у родині каторжників Сергія Плісака з Київщини та Марії Ощепкової з Пермі, які уклали так званий "тюремний шлюб". Батьки відійшли у засвіти через хворобу, коли хлопчику було 12 років; його опікуном став дядько Омелян Владико, також зісланий царськими жандармами на далекий острів у Тихому океані.
Невдовзі по тому — у 1905 році — завершилася російсько-японська війна і Південний Сахалін разом із Курилами увійшов до складу імперії Сонця, що сходить. Дядькові Василя, аби вберегти юнака від лихої долі, вдалося відрядити його за підробленими документами як майбутнього семінариста до Російської духовної місії на японському острові Хонсю.
Із вересня 1907 року він був сумлінним вихованцем православного духовного училища у Токіо, заснованого єпископом РПЦ Ніколаєм Японським. У семінарії викладалося дзюдо, і за рекомендацією тренера як найкращий каратист 29 жовтня 1911 року Василь був допущений до вступних випробувань, а затим — прийнятий в інститут дзюдо Кодокан, заснованого Кано Дзіґоро в японській столиці.
В юнака завжди була тяга до знань, він був працьовитий і талановитий. Тому вже за 2 роки після початку навчання у Кодокані Василь отримує сьодан (перший дан по дзюдо — прим. ред.).
Попри складність розуміння японської мови хлопець із російськомовної родини досконало опановує всі дисципліни. Він майстерно і сумлінно відточує техніку володіння дзюдо, а тому у жовтні 1917 року заслуговує на право підперезатися чорним поясом.
Опісля хлопець продовжив шліфувати набуті спортивні навички; він подорожує Далеким Сходом: побував у Кореї, відвідав Китай, де вивчав місцеві системи рукопашного бою. Поряд із цим сумлінно опановує важкі для європейців азійські мови — японську, китайську.
У розпалі Першої світової війни, коли монархія Романових захлинається у власній крові та крові уярмлених нею народів, Василь повертається на батьківщину. Він засновує в окупованому японцями Владивостоці першу школу дзюдо, яку у 1920 році примусово закрили більшовики.
Але самого Ощепкова новий режим на Росії бере під своє міцне крило. У 1921 році його завербували для роботи на контррозвідку СССР і відрядили шпигуном на Сахалін; по поверненню звідти він передав керівництву цінні дані про розташування японських військ та стратегічних об'єктів.
Впродовж 1920-х років Василь із дозволу командування Червоної армії налагоджує мережу дзюдо шкіл в СССР, формує підвалини власної системи єдиноборств під назвою самбо. Поряд із цим він викладає у Державному центральному інституті фізичної культури в Москві.
Ощепков удосконалив і правила двобоїв: запровадив поділ за ваговими категоріями; замість татамі був борцівський килим; кімоно замінив на вузькі куртки; замість дзюдоїстських штанів відтепер використовувалися спортивні шорти. Істотних змін зазнали деякі організаційні моменти, зокрема завдяки ініціативам Василя запроваджено суворий контроль за станом здоров'я учасників, а рукостискання стало обов'язковим елементом кожного змагання.
Та все ж доля не була прихильною до чоловіка. З розгортанням влітку 1937 року японсько-китайської війни в СССР спалахнула істерія НКВД щодо членів сімей "зрадників батьківщини", які мають відношення до Китаю і Японії.
Колишнього сумлінного совєцького розвідника Ощепкова заарештували як "ворога народу"; наказ підписував особисто Ніколай Єжов. Зацитуємо постанову Луб'янки мовою оригіналу:
«Ощепков Василий Сергеевич достаточно изобличается в том, что, проживая в СССР, занимается шпионажем в пользу Японии… Гражданина Ощепкова привлечь в качестве обвиняемого по ст. 58 п. 6. Мерой пресечения способов уклонения от следствия и суда избрать содержание под стражей».
Після смерті Василя у в'язниці совєцька пропаганда намагалася стерти його ім'я з історії, нівелювати будь-яку причетність Ощепкова до становлення дзюдо і самбо на теренах колишнього СССР. У цьому їм допомогли деякі його учні, приміром, Анатолій Харлампієв і Віктор Спірідонов.
Упродовж 1940-1980-х років вони разом із чекістами розповсюдили брехню, що нібито самбо – "продукт вивчення технік боротьби підневільних народів Російської імперії". Однак правду, якою б вона не була, не вдалося приховати й замаскувати.
Син каторжан створив унікальне, нове бойове мистецтво на основі дзюдо; велика увага ним приділялася ударній техніці й прийомам, запозичених із китайських бойових мистецтв. Навряд чи внесок Василя Ощепкова у спорт в цілому і галузь єдиноборств зокрема можна переоцінити.
Історія його життя і по нині сповнена легенд. Але одне можна ствердити точно: Василь Ощєпков – непересічна, унікальна особистість першої половини ХХ сторіччя, чия біографія не залишає байдужими ні дослідників, ні каратистів.
Своєю чергою, "Останній Бастіон" нагадує читачам, що сталінський терор розпочався з "очищення" Ленінграду від колишньої аристократії.
